– Може, твою маму вже час віддати в притулок? – Василь сказав це так, ніби мова йшла не про людину, а про старі меблі. Катерина повільно поставила чашку на стіл.

– Може, твою маму вже час віддати в притулок? – Василь сказав це так, ніби мова йшла не про людину, а про старі меблі.

Катерина повільно поставила чашку на стіл.

– Повтори.

– Ти ж бачиш, я один усе не тягну. Їжа, комуналка, кредит. Шість місяців ти сидиш удома. Скільки ще це буде?

– Мама нікуди не піде, – сказала вона.

Василь сів навпроти й потер обличчя.

– Тоді йди працюй. Хоч кудись. Хоч на пів ставки. Я не залізний.

– А я, значить, залізна? – Катерина глянула прямо на нього. – Я вдень і вночі біля мами. Ти це бачиш?

– Я бачу, що гроші закінчуються.

У кухні зависла тиша.

– Продай машину, – сказала вона.

Василь аж відсахнувся.

– Ти з глузду з'їхала? Машина мені потрібна для роботи.

– Кредит на неї з'їдає половину бюджету.

– Я сказав – ні.

Катерина кілька секунд мовчала. Потім підвела очі.

– Тоді оформлюй розлучення. Але маму я не кину.

Василь спершу навіть не повірив.

– Ти серйозно? Через це?

– Через це, – сказала вона. – Бо ти хочеш позбутися моєї матері, щоб не витрачатися.

– І на що ти житимеш? На мамину пенсію? – він уже не говорив, а шипів. – Без мене швидко здуєшся.

– Якось проживу. Без тебе жила – і далі проживу.

Він різко встав, грюкнув стільцем і пішов у кімнату. За пів години вже витягнув сумку.

– Потім не прибіжиш, – кинув від дверей.
– Не бійся, – відповіла Катерина. – Не прибіжу.

Того ж вечора він поїхав до своєї матері. Через три дні повернувся.

Не сам – із квітами, тортом і тихим голосом.

– Катю, давай без дурниць. Я погарячкував. Усі втомилися. Треба миритися.

Катерина мовчки дивилася, як він ставить торт на стіл, ніби нічого не було.

– Я навіть мамі сказав, що скоро повернуся додому, – усміхнувся він. – Все ж таки квартира хороша, район хороший. Та й… не чужі ж люди.

І тут із кімнати вийшла Катеринина мати. Повільно, тримаючись за стіну.

– Василю, – сказала вона, – ти вже йди. Нотаріус сьогодні був.

Він насупився.

– Який ще нотаріус?

Стара жінка сіла на стілець і поклала перед ним папку.

– Квартира давно на Катерині. І ще два приміщення, які здаються в оренду, теж. Я хотіла сказати пізніше. Але тепер уже вчасно.

Василь зблід.

– Які ще приміщення?

– Ті, з яких щомісяця капають гроші, – спокійно відповіла мати. – Тільки не тобі.

Він перевів погляд на Катерину.

– То ти знала?

– Знала.

– І мовчала?

– А ти б залишився, якби знав не про маму, а про її майно?

Василь відкрив рота, але нічого не сказав.

Катерина взяла торт і сунула йому назад у руки.

– Притулок собі сам шукай.

І зачинила двері.

Valera

Популярне