Лише твій шанувальник зможе по-справжньому тебе оцінити.
Якось до відомого майстра прийшов юнак.
— Майстре, допоможи.
— Що сталось?
— Я не хочу жити на цьому світі. Усі навокло сміються з мене! Як мені жити? Кажуть, що я дурень, що неуважний, то якийсь загублений…
— Вибач, але не сьогодні. Я дуже зайнятий зараз, маю термінову справу, — трохи подумавши, продовжив, — та якщо ти мені допоможеш, то і я тобі допоможу.
— Звіііісно, що допоможу, — невдоволено кинув юнак, який помітив у словах вчителя зневагу.
— Добре, тоді ось, — вчитель зняв з пальця красивий дорогоцінний перстень і наказав, — за рогом візьми коня. Мені терміново потрібно продати цей перстень, бо я не маю, чим віддати борг чоловікові з сусідньої вулиці. Ти маєш його продати на базарі. Але зроби це дуже швидко. Візьми до уваги: продай його не дешевше, ніж за золоту монету. Якщо запропонують іншу ціну, то не продавай, шукай іншого покупця.
Юнак швидко погодився, застрибнув на коня і поїхав на базар, щоб якнайшвидше продати перстень і отримати від нього допомогу. Багато людей розглядало перстень, але нічого не влаштовувала ціна. Хтось із нього сміявся, хтось відвертався, а хтось вкотре обізвав дурнем. А згодом до юнака підійшов один чоловік, який пояснив, що перстень не коштує золотої монети, якщо пощастить, то хтось дасть за нього срібну, а взагалі воно коштує не більше, ніж мідну. Юнак дуже засмутився, бо ж він добре пам’ятав слова вчителя: тільки золота монета. Він ще кілька годин обійшов весь базар, пропонував сотням людей купити його перстень, але ніхто так і не погодився на таку ціну. Тому засмучений хлопець повернувся до вчителя.
— Пробачте мені, вчителю, ніхто не хотів купити ваш перстень за таку ціну. Мені пропонували срібну монету — це найбільше. Але я пам’ятав ваше прохання, тож не продав його. На жаль, ваш перстень стільки не коштує…
— Ти молодець, хлопче! Почуй сам себе. Що ти щойно мені розповів? Перед тим, як продавати перстень, було б добре дізнатись, яка його ціна, правда ж? А тепер сідай на коня і їдь до ювеліра, хто, як не він, точно знає ціну прикрас. Їдь і запитай його про ціну. Але в жодному разі не продавай!
Юнак зайшов до крамниці, а ювелір розглядав його перстень. Трохи подумавши, заговорив:
— Передай своєму вчителю, хлопче, що я куплю в нього цей перстень за 50 золотих монет. Якщо він готовий трохи почекати, то я дістану ще 20 і куплю за 70, оскільки справа термінова.
— Що? 70 монет? — юнак щиро радів і на тих радощах приїхав до вчителя.
Вчитель спокійно вислухав захват хлопця, а потім мовив:
— Сину, то нащо ти йшов на базар, де люди не розуміють унікальності дорогоцінних речей? Справжню цінність може дати лише той, хто справді щось в тому тямить. Тепер ти мене зрозумів, мій урок?
А ви зрозуміли, що хотів сказати вчитель?
