– Ми до вас, – я вже дзвонила в двері, а Захарко шморгав носом мені в рукав. Невістка відчинила, глянула на нього й одразу: – Ти що, знущаєшся? Інна писала: вчора було тридцять дев’ять.

– Ми до вас, – я вже дзвонила в двері, а Захарко шморгав носом мені в рукав.

Невістка відчинила, глянула на нього й одразу:
– Ти що, знущаєшся? Інна писала: вчора було тридцять дев'ять.

– Сьогодні нема. Не роби трагедію.

– У мене дитині шість місяців.

– І що тепер, на неї дихати не можна?

– Хворою дитиною – ні.

З кімнати заплакала мала. Невістка притиснула двері коліном.
– Ви серйозно привели його сюди?

– А куди я мала його подіти? Донька на роботі. Я з ним. І до онуки я теж прийшла.

– То сидіть з ним у себе.

– Ти мені заборонятимеш бачити рідну онуку?

– Я тобі заборонятиму заносити заразу в мій дім.

Захарко закашлявся. Голосно. Вона відсахнулась, ніби він їй в обличчя плюнув.

– О, почалось, – сказала вона. – Просто ідеально. Може, ще поцілувати малу даси?

– Та ти вже зовсім. У дітей це нормально.

– Нормально – це коли своїх заражаєш, а не моїх.

На сходах клацнули двері сусідів. Хтось визирнув.

– Не кричи на весь під'їзд, – кажу.

– Це ти притягла сюди температурного і ще вчиш мене тону?

– Температурного? Ти на дитину не гавкай.

– А ти не прикривайся дитиною, коли тобі просто захотілось прийти, як до себе додому.

– Це сім'я, взагалі-то.

– Сім'я не преться з соплями до немовляти.

– Ой, бідне немовля, виросте в стерильній банці.

– Краще в стерильній банці, ніж з такою бабою без гальм.

На майданчик вийшла сусідка з пакетом.
– Все добре?

Невістка навіть не повернулась:
– Так. Просто людина не розуміє слова "ні".

– Людина? Я тобі не людина, я бабуся твоєї дитини.

– Тоді поводься як бабуся, а не як рознощик.

Я аж задихнулась.
– Повтори.

– Роз-но-щик. Хвороб. І чужих проблем.

Захарко вчепився мені в пальто.
– Бабо, ходім.

Я подивилась на неї.
– Знаєш що? Коли тобі буде треба, не дзвони.

Вона спокійно взяла двері за ручку.
– Я краще лікарю подзвоню, ніж тобі.

І зачинила.

Valera

Популярне