– Ти серйозно?
– Що саме?
– Ти найняв доглядальницю. А не нову маму собі й дитині.
Мартін навіть не моргнув.
– Їй 46, не 16. Вона знала, що робить.
Я стиснула край столу.
– Я ще нічого не вирішила.
Його донька фиркнула.
– О, звісно. "Ще не вирішила". А живеш у його домі, їси за його гроші й носиш його дитину.
– Закрий рот, – різко сказав Мартін.
– А ти свій відкрий, тату, – вліз син. – Тобі 55, ти після аварії ледве ходиш, а вже граєшся в молодого батька. Це що, кохання? Чи паніка перед старістю?
Мартін ударив долонею по столу.
– Я вас забезпечив. Обох. Будинки, машини, бізнес. Ви вже давно не діти.
– То й не роби з нас ідіотів, – відрізала донька. – Вона приїхала сюди працювати. Працювати. Не лізти в ліжко до вразливого мужика.
Я підвелась.
– Я ні в кого нічого не просила.
– Та невже? – вона скривилась. – Тільки випадково завагітніла від роботодавця. Яка зручна помилка.
Мартін повернувся до мене.
– Скажи їм.
– Що сказати? – тихо спитала я.
– Що ти народиш. І ми одружимось.
За столом стало тихо.
Я подивилась на нього.
– Я такого не казала.
Його син засміявся.
– Оце вже цікаво.
– Ти ж сама казала, що це наша дитина, – Мартін говорив уже крізь зуби.
– Наша – не означає, що я хочу лишитися тут назавжди.
– А, тобто дитину ти хочеш, а мене – ні? – він підняв брови. – Чудово влаштувалась.
– Я взагалі думала не народжувати.
Його донька аж плеснула в долоні.
– О! Нарешті чесно. То це не велика любов. Це просто торг.
Мартін різко встав, сперся на стілець.
– Ніхто не буде вбивати мою дитину через чиїсь "незручні обставини".
Я відчула, як усі дивляться на мене.
– "Мою"? – перепитала я. – Тільки твою?
– Не перекручуй.
– Це ти не перекручуй, – сказала його донька. – Якщо їй так страшно в 46, хай їде додому. Без дитини. Без прізвища. Без цирку.
– Замовкни! – крикнув Мартін.
– Ні, тату, тепер ти послухай, – син нахилився вперед. – Ти не закохався. Ти купив собі ще одну сім'ю, бо стара тобі більше не аплодує.
Мартін зблід.
Я взяла сумку.
– Сядь, – кинув він.
– Ні.
– Ми не закінчили.
Я подивилась прямо на нього.
– Ти оголосив моє рішення раніше за мене. При своїх дітях. Наче я тут теж твоя покупка.
Він холодно всміхнувся.
– А ти поводилась не так?
Я мовчки зняла з пальця його каблучку, поклала в келих з вином і пішла.
