У мене є чоловік Петро, ми вже разом два роки. Ми приїжджі, познайомилися ще під час навчання в університеті. Після весілля я переїхала до Петі на орендовану квартиру. Там були дві кімнати, ржава сантехніка, продувало з вікон, підлога дуже скрипіла, треба нові меблі купувати. Однак, я не хотіла господарювати у чужому будинку.
Щодня перед сном уявляла, як ми з чоловіком живемо у великому будинку, де гарний ремонт й такі чудові краєвиди з вікна. Декілька разів говорила з Петею про іпотеку на житло, адже зараз це вигідно. Однак, у нас маленькі зарплати, ледь вистачало на оплату оренди та комуналки, про відпочинок чи власні потреби я взагалі не хочу говорити. Тому найкращий варіант – переїхати в однокімнатну квартиру, щоб різницю у ціні ми відкладали.
– Олено, припини! Скільки років ми будемо збирати, 5 мінімум. Як ми будемо тіснитися у маленькій кімнатці, якщо у нас навіть різний графік на роботі. Ти прокидаєшся рано, а я повертаюся пізно. Про спокійний сон можемо точно забути. Ще й на роботу з пересадками треба їхати. – категорично був проти Петро.
Та й він на цій квартирі вже досить довго живе, звик до сусідів та і район загалом хороший. А власниця чуйна жінка, правда, я її ніколи не бачила. Не знати, чи нам так само пощастить у новій квартирі. Ти паче, що це мою зарплату ми витрачали на плату оренди та комунальні послуги. Чесно кажучи, я і сама звикла до квартири. Можливо, варто все-таки дослухатися до думки чоловіка?
Поблизу є супермаркет, маршрутки курсують. Та і місця є для гостей. Наприклад, наші батьки приїжджають до нас на ночівлю. Добре, що свекруха у мене спокійна, адже чую, як подруги на своїх скаржаться. Пані Ірина ніколи мені не дорікала за прибирання чи кулінарію. Вона нічого не казала за нове житло чи переїзд. Однак, нещодавно я дізналася одну цікаву деталь щодо квартири.
Ми тоді поїхали на день народження до свекра. Хтось випадково проговорив, що ця квартира, у якій ми живемо, належить… свекрусі! Я одразу про все здогадалася, однак, не хотіла сваритися при гостях.
– Чому ти мені нічого не казав? То виходить, що ми жили у таких поганих умовах і ще гроші твоїй мамі платили?
– Бо моя мама мені давно сказала, ще коли на першому курсі вчився, щоб я платив оренду за цю квартиру. Я ж тут навіть не прописаний, вона по документах власниця. – виправдовувався Петя.
Така новина мене просто шокувала. Хіба можна ось так здирати гроші з єдиного сина? Тут жахливі умови, видно, що ремонт давно не робили. Ну ми б могли платити за комуналку. Але Петрові було байдуже, він вже звик до такого життя.
– Ми б все одно жили на орендованій квартирі, не знати, які б там умови були та район. А з цього житла нас не виженуть, можеш не турбуватися. І я вчора говорив з мамою про ремонт. Вона не проти, дозволила зробити, але за свої гроші. – заспокоював чоловік.
Я не знаю, що далі робити. Петро запевнив, що ця двокімнатна квартира і так перейде нам у спадок і ніхто не прожене. Однак, він всі ці роки так нахабно мені брехав та ще й вимагав гроші за оренду. Хіба ж так можна? Тепер я взагалі почуваюся тут немов зайвою.
Варто повернути всі гроші у свекрухи? Можливо, що Петро має рацію стосовно квартири та оплати?
