У мене є чоловік Петро, ми вже разом два роки. Ми приїжджі, познайомилися ще під час навчання в університеті. Після весілля я переїхала до Петі на орендовану квартиру. Там були дві кімнати, ржава сантехніка, продувало з вікон, підлога дуже скрипіла, треба нові меблі купувати. Однак, я не хотіла господарювати у чужому будинку.
Щодня перед сном уявляла, як ми з чоловіком живемо у великому будинку, де гарний ремонт й такі чудові краєвиди з вікна. Декілька разів говорила з Петею про іпотеку на житло, адже зараз це вигідно. Однак, у нас маленькі зарплати, ледь вистачало на оплату оренди та комуналки, про відпочинок чи власні потреби я взагалі не хочу говорити. Тому найкращий варіант – переїхати в однокімнатну квартиру, щоб різницю у ціні ми відкладали.
– Олено, припини! Скільки років ми будемо збирати, 5 мінімум. Як ми будемо тіснитися у маленькій кімнатці, якщо у нас навіть різний графік на роботі. Ти прокидаєшся рано, а я повертаюся пізно. Про спокійний сон можемо точно забути. Ще й на роботу з пересадками треба їхати. – категорично був проти Петро.
Та й він на цій квартирі вже досить довго живе, звик до сусідів та і район загалом хороший. А власниця чуйна жінка, правда, я її ніколи не бачила. Не знати, чи нам так само пощастить у новій квартирі. Ти паче, що це мою зарплату ми витрачали на плату оренди та комунальні послуги. Чесно кажучи, я і сама звикла до квартири. Можливо, варто все-таки дослухатися до думки чоловіка?
Поблизу є супермаркет, маршрутки курсують. Та і місця є для гостей. Наприклад, наші батьки приїжджають до нас на ночівлю. Добре, що свекруха у мене спокійна, адже чую, як подруги на своїх скаржаться. Пані Ірина ніколи мені не дорікала за прибирання чи кулінарію. Вона нічого не казала за нове житло чи переїзд. Однак, нещодавно я дізналася одну цікаву деталь щодо квартири.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ми тоді поїхали на день народження до свекра. Хтось випадково проговорив, що ця квартира, у якій ми живемо, належить… свекрусі! Я одразу про все здогадалася, однак, не хотіла сваритися при гостях.
– Чому ти мені нічого не казав? То виходить, що ми жили у таких поганих умовах і ще гроші твоїй мамі платили?
– Бо моя мама мені давно сказала, ще коли на першому курсі вчився, щоб я платив оренду за цю квартиру. Я ж тут навіть не прописаний, вона по документах власниця. – виправдовувався Петя.
Така новина мене просто шокувала. Хіба можна ось так здирати гроші з єдиного сина? Тут жахливі умови, видно, що ремонт давно не робили. Ну ми б могли платити за комуналку. Але Петрові було байдуже, він вже звик до такого життя.
– Ми б все одно жили на орендованій квартирі, не знати, які б там умови були та район. А з цього житла нас не виженуть, можеш не турбуватися. І я вчора говорив з мамою про ремонт. Вона не проти, дозволила зробити, але за свої гроші. – заспокоював чоловік.
Я не знаю, що далі робити. Петро запевнив, що ця двокімнатна квартира і так перейде нам у спадок і ніхто не прожене. Однак, він всі ці роки так нахабно мені брехав та ще й вимагав гроші за оренду. Хіба ж так можна? Тепер я взагалі почуваюся тут немов зайвою.
Варто повернути всі гроші у свекрухи? Можливо, що Петро має рацію стосовно квартири та оплати?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
