З чоловіком я прожила лише 8 років. За той час у нас народилось двоє донечок. Ми обоє важко працювали, щоб збудувати власний будинок. І нам це вдалось. Але пожити у ньому і насолодитись результатом довелось не багато. Лиш рік. І Олег заявив, що йде від мене.
Я подумала. що то якийсь злий жарт, адже стосунки у нас були хороші. Але ні. Виявилось він вже не один день ходить до іншої. Просто я зі своїми клопотати цього не помічала.
Він переїхав до коханки. Ми залишились у будинку.
– Аліменти я тобі не буду виплачувати! – одразу повідомив чоловік. – Подякуй, що залишив тобі будинок.
Свекруха лише криво подивилась на це все. Батьків я не мала, а єдина сестра жила в іншому місті. Підтримувала телефоном, бо сама сиділа з малими дітьми.
Довелося мені все тягнути власними силами. Знайшла ще один підробіток, щоб хоч якось давати раду. Ми навіть не встигли розлучитися. Фізично не доходили руки.
Свекруха могла навідати онуків раз у два тижні. Щомісяця водила їх у парк чи на мультики, купувала фрукти. А її син навіть не цікавився у дітей, як їхні справи! Звичайно, краще всю увагу приділяти новій дружині і її дитині.
Я дізналася про її вагітність від свекрухи. Тоді я вирішила, що це саме той час, щоб закрити питання з розлученням. Той день я запам’ятаю надовго, коли вільна вийшла зі суду і вдихнула повітря на повні легені. Вдихнула свободу.
Свекруха стала все рідше приходити. Про чоловіка я нічого не чула. Так минуло два роки. Раптом вона телефонує вся на нервах:
– Маріє, ти знала, що Олег тяжко захворів?
– Ні! А що з ним?
– Та вже мають виписувати з лікарні. А його жінка вперлася, що не збирається його доглядати. Ти, як шлюбна жінка мусиш забрати його до себе!
– Он воно що! Нічого, що я йому вже не жінка рівно від того моменту, коли він завів собі нову сім’ю? Я на це маю закрити очі чи як?
– Ти обіцяла перед Господом, що в горі й радості будеш йому допомагати й підтримувати!
– От перед Олегом я точно нічого не зобов’язана! – і вона кинула слухавку.
Потім до мене дійшли плітки від родички Олега, що свекруха по всій родині жалілася, як мусила сина до себе забирати й доглядати його. І яка я погана шлюбна жінка, що навіть копійкою не допомогла, хоч знала про його стан. Перепрошую, а він дітям хоч колись щось купив?
Я от від сестри отримала пропозицію. Каже:”Продавай той будинок і переїжджай у моє місто. Тут гарно, школа поруч, і квартира непогана у сусідньому будинку. Можу розпитати, що до чого”. Напевно так і зроблю!
Невже я мала закрити очі на минуле і доглядати цього невдячного Олега? Навіть не знаю чи діти б його прийняли!
