Коли все це трапилося, ми з чоловіком тільки з моря повернулися.
Не те щоб ми лізли в чужі справи, просто сусідні двері були відчиненими й ми просто не могли не почути розмову знайомих. Світлана розмовляла доволі голосно і дуже рішуче.
– Звісно! Віддавай Богдані все і щоб я її більше не бачила!
Галас із сусідського номера мене неабияк збентежив. Того ж вечора я відправила хлопців туди, щоб розвідати ситуацію.
Тепер поясню, про що йдеться. Ми зі Світланою жили в сусідніх номерах. Разом відпочивали на морі. Снідали і вечеряли за одним столом. Ділилися думками та враженнями. Здружилися ми якраз на відпочинку. До того ж в обох були дітки, яким разом гратися було веселіше.
Але одного ранку до нашого столу сіли всі із сім’ї Лазаренків, окрім батька.
Ми здивовано запитали, що ж трапилося, бо досі вони завжди були у повному складі. Світлана відмахнулася. Сказала, що чоловік додому поїхав на день.
Жили вони і справді не дуже далеко від місця відпочинку. Тому підозр у нас така відмовка не викликала. Ну хіба що зовнішній вигляд знайомої, який аж віяв заклопотаністю та неймовірною втомою, трохи насторожував.
Наступного дня ми трохи затрималися на морі. Погода була чудовою, тож і вода залишалася теплою та спокійною майже увесь час.
Ближче до півночі ми почали збиратися до готелю. Саме тоді й стали свідками однієї телефонної розмови.
– Віддавай Богдані гроші і щоб я її більше не бачила в нашому будинку! – кричала Світлана.
Я вирішила зайти до подруги опісля, трохи її заспокоїти. За душевними розмовами я дізналася всю правду.
Жила сім’я Світлани у трикімнатній квартирі, половиною якої володіла сестра чоловіка Богдана. Вона ж увесь цей час кочувала від однієї орендованої домівки до іншої.
Такий спадок їм залишила мати. Думала, що діти самі розберуться, що й кому дістанеться. Однак нічого мирним шляхом владнати не вийшло.
До певного моменту у сестри не було ніяких питань до брата. Аж доки та не зійшлася із парубком, на ім’я Зореслав. Той, дізнавшись про спадок тещі, почав наполягати на тому, що Богдана повинна відсудити законну половину житла собі. Або взяти цю частину грошима.
Тепер Богдана вимагає від брата пів мільйона гривень. В іншому випадку погрожує судом або продажем своєї ділянки.
Ясна річ, що таких грошей у Світлани з чоловіком немає. Отож вчора голова сімейства і поїхав до рідні, щоб владнати справи. Але, на жаль, Богдана стоїть на своєму. Пропонує взяти кредит або продати частину дому. Зрештою, джерело доходу брата її не цікавить. Мовляв, хай щось вигадує.
Ось і довелося влізти в борги. Чи заспокоїло це Богдану, я не знаю. Через декілька днів після цього ми повернулися з відпустки додому і контактів зі Світланою я не підтримувала. Втім, хочу вірити, що їм усе ж таки вдалося відкупитися від нахабної сестри.
Що думаєте про таку ситуацію?
Чи могла сім’я вчинити по-іншому?
