Відколи мій коханий чоловік помер — світ став мені немилий. Без нього усе не так!
Донька пропонувала мені переїхати до міста, а будинок продати… Але як же я тут свого Миколу самого залишу?! Цвинтар недалечко від хати, то я й приходжу до нього кожного дня, розмовляю з ним.
– Мамо, хіба ж так можна? Ти маєш навчитися жити далі! У тебе ж онуки ще зовсім маленькі.
– Доню, довго я вже не протягну. Он і місце собі вже пригледіла біля твого батька. Ходила до голови селищної ради — він дозвіл дав.
– Дозвіл на що?
– Як мій час настане — підхорониш мене біля батька.
– Та що ж ти таке верзеш!
Оленка сердилася, а я нічого не могла з собою вдіяти. Все в будинку нагадувало про покійного чоловіка, про наше щасливе сімейне життя.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Іванівна нещодавно навідувалася до мене, каже:
– Семенівно, віддала би ти речі Миколи в гарні руки — гляди, й легше тобі стане.
Може, й так! Почала потихеньку роздавати одяг чоловіка односельцям, які на свою пенсію мало що можуть собі дозволити.
Єдине, що не могла відірвати від серця, то це сорочку, яку ми разом купили перед його 70-річним ювілеєм, і станок для різьби по дереву.
У мого Миколи були золоті руки. Яку красу він створював! На виставках за великі гроші ті вироби можна було б продавати. Кому я тепер його інструмент віддам? Його ще заслужити треба!
Пішла до чоловіка на могилку радитися.
– Любий мій, що ж мені робити зі станком твоїм? У нас в селі і нема нікого, хто б з деревом був на “Ти”…
– Перепрошую! Я випадково почув ваші слова про станок для різьби. Мені б такий інструмент дуже згодився.
Я оглянула незнайомця з ніг до голови… Виглядає дуже навіть пристойно: чистенький, охайний і дуже привітний.
– Я Петро. Нещодавно переїхав до вашого села. Дружина померла кілька місяців тому. Самому кукувати в нашому сімейному гніздечку було несила, от і втік.
– Добре! Приходьте до мене завтра.
Як на зло, наступного ж ранку мене сильно прихопила спина — та так, що ні сісти, ні встати. Прийшов Петро, став під хвірткою і гукає мене:
– Маріє Семенівно! Я за станком прийшов.
Ледь допленталася до вікна і крикнула:
– Ви проходьте, тут відчинено.
– Що це ви? Занедужали?
– Та спину прихопило.
– То давайте я вам відвар чудовий заварю — біль як рукою зніме.
Мені було настільки погано, що я була готова і трутки напитися, тож показала Петру, де кухня, а сама непорушно лежала на дивані.
За кілька хвилин він простягнув мені чашку з дивним напоєм. Я випила і вже за кілька хвилин відчула себе значно краще.
– Нічого собі! Звідки у Вас такий дієвий рецепт?
– Дружина часто злягала зі спиною, от і доводилося її рятувати. Рясно трава у вашому подвір’ї вродила. Може, дасте мені косу — я трохи порядок наведу.
– Та ні, незручно якось…
– Та чого ж? Ви мені он станок готові за “спасибі” віддати, то і я хочу добру справу зробити.
Отак за спільною роботою минали наші з Петром дні. Самі незчулися, як стали одне для одного рідними людьми.
– Марічко, то може, давай разом у мене жити, твій будинок в оренду здамо? Вдвох таки веселіше віку доживати…
– Не знаю. Я взагалі-то вже на той світ намилилася, — засміялася я.
– Туди ти завжди встигнеш!
Редакції “Цікаво про” дуже сподобалася ця історія. Вона вчить не бігти поперед батька в пекло, а цінувати кожну мить життя, бо вона більше ніколи не повториться. Як важливо не зациклюватися на минулому і не загадувати сотні планів на майбутнє, а жити тут і зараз. Ось в чому справжнє щастя.
Чи вірите ви в любов після 50-ти?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
10 подарунків, які потрібно робити свого тіла кожен день
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Програма очищення організму, яка виручить вас за один день
10 речей, які дратують кожен знак зодіаку. Ну прямо з мене списано:
Забутий рецепт чудодійного засобу від варикозного розширення судин
Манікюр на Новий рік 2020: фото робіт та тематичні ідеї новорічного манікюру
Досі не можу повірити, що таке дійсно існує! Добірка 19 фото, після перегляду яких виникає одне питання – невже це правда, а не фотошоп?
Сьогодні Ліда дізналася, що чоловік має іншу. Вона твердо вирішила не влаштовувати концертів
Приколи українською. Картинки та жарти на будь-який смак
7 прихованих послань долі, на які варто звернути увагу кожному
Я просила в доньок три тижні, щоб вони нарешті покупали Барса! Краще б не просила!
