Жити у маленькому містечку – ще те випробування. Складається таке враження, що за тобою всі знайомі шпигують, тож довго берегти свої секрети ще нікому не доводилося.
Ми з Романом і не намагалися приховувати від рідних своїх стосунки. Ми кохаємо одне одного, тож соромитися нам нічого. Хто ж знав, що наші батьки так відреагують?
Як тільки моя майбутня свекруха дізналася, хто обраниця її сина – відразу почала робити усе, щоб нас розлучити. Змушувала Романа вибирати між мною та його сім’єю. Хлопець не розумів, за що мене так ненавидить його мати, але вирішив мене завчасно не засмучувати, тому нічого про цей конфлікт не розповідав.
Мої рідні були в захваті від Романа. Ми мило спілкувалися про все на світі. Тато поцікавився, чи збираюся я змінювати прізвище, я ствердно похитала головою і назвала майбутнє нове прізвище. Мій батько тоді дуже дивно всміхнувся, навіть дещо почервонів, але я тоді не надала цьому ніякого значення. А дарма!
Все було просто чудово рівно до того моменту, як мама спитала коханого, коли ж він збирається познайомити мене з його матір’ю та бабусею. Батька у нього не було. Він покинув сім’ю ще до народження дитини.
Після цього запитання Роман геть розгубився. Промимрив щось незрозуміле, а коли ми залишилися із ним наодинці, розповів усю правду про те, що я зовсім не до вподоби його родичам. Мені було дуже прикро, я не розуміла, чим заслужила таке ставлення, ми ж іще навіть не знайомі!
Роман заспокоїв мене і сказав, що йому зовсім не важливо, що думають про мене інші. Він мене кохає, а більше йому нічого й не треба.
Я була вдячна йому за ці слова, але тривожні думки не виходили з моєї голови до самого вечора.
Хоч ми вже планували весілля, але я й досі не була знайома з ріднею Романа. Одного разу він не витримав і поставив бабусі ультиматум: або вона розповідає, в чому справа, або ж він йде з дому, і вони ніколи його більше не побачать.
– Твоя мати зустрічалася з батьком твоєї Аліни. Таке весілля пишне мало бути! А він її покинув за тиждень до свята! Оце був сором, – казала старенька.
Роман мені все розповів:
– Мені байдуже до минулого наших батьків, але твій батько покинув маму просто перед весіллям, а вже за 8 місяців з’явився я. Ти розумієш, до чого я хилю?
Коли ми здавали тест ДНК, я мало не зомліла, поки чекала на його результати. Я молилася, аби Роман не був моїм братом.
Дякувати Богу, жодних родинних зв’язків між нами не було виявлено. Та це нічого не змінило. Зовсім навпаки: моя мати про все дізналася і жахливо розгнівалася на батька, який все знав з самого початку, але не зізнався їй в тому, що мати майбутнього зятя – його колишня.
Одним словом, наші батьки твердо стояли на своєму, повторюючи, як папуги:
– Щастя у вас не буде! Сімейні таємниці завжди стоятимуть між вами!
Та ми не слухали. Нам це все здавалося повною маячнею.
Ми кохаємо одне одного і жертвувати почуттями тільки тому, що батьки не можуть домовитися, ми не збиралися.
Тепер орендуємо помешкання в іншому місті, живемо дуже щасливо, щоправда з батьками припинили спілкуватися.
Я сподіваюся, коли у нас з Романом з’являться діти, наші рідні зможуть знайти між собою спільну мову, хоча б заради онуків.
Чи правильно вчинили Аліна та Роман?
Як ви думаєте, чи зможуть сім’ї колись примиритися?
