Одного разу ми з друзями вирішили поїхати в історичну подорож. Жодні труднощі нас не лякали, а три доби в поїзді здавалися дрібницею. Тож з квитками та зібраними валізами ми вирушили в путь.
Ми розмістилися в купе і почали планувати відпочинок. Наші дружні розмови велися в теплій та приємній атмосфері. На фоні лунала музика, а з вуст вилітали різноманітні анекдоти. Раптом на одній із зупинок до нас приєдналася бабуся. З собою вона мала декілька кошиків та згорнену хустку. З ввічливості ми затихли.
– Я на верхній полиці, так? – перепитала старенька.
Наша компанія розцінила це, як натяк. Ми подумали, що жінка хоче, щоб ми поступилися їй місцем на низу. Хтось почав підводитися, але бабуся одразу наказовим тоном сказала:
– Ану сидіти! Хіба я настільки немічна?
За секунду старенька була на горі.
– Хлопці, ви б прогулялися трохи, щоб я могла переодягтися, – звідти заявила вона.
Її тон дав одразу зрозуміти, що іншого вибору у нас немає, окрім як підкоритися бабусі. Через деякий час ми повернулися в купе, а на сталі вже чекала вечеря.
– І чого ви так здивовано дивитеся? Мабуть, студенти і домашньої їжі вже давно не бачили. Розумію. Сама такою була. Сідайте і музику ввімкніть.
Ми знову не сміли перечити старій і зробили все, що вона сказала. Того вечора нам вдалося послухати багато цікавих історій дуже неординарної жінки. Свого часу вона працювала і на залізниці, і в їдальні, і навіть в експедиції брала участь.
Зранку старенька витягла пляшку горілки і наші теревені продовжилися. Не будемо приховувати, нам було неймовірно цікаво.
Перед тим, як розійтися ми обмінялися з бабусею контактами. Жінка вийшла, а ми махали їй руками з вагона поїзда. Унікальна зустріч, яка назавжди залишиться в моїй пам’яті.
А ви коли-небудь знайомилися з цікавими людьми в поїзді?
