Я не очікувала побачити у дверях власної квартири цього чоловіка.
Я думала, що це чоловік повернувся з роботи. Відчиняю, а там мужчина років 50, з ухмилкою, неголений, сутулий.
– Ну привіт, доню, – сказав він.
– Ви не мій батько..Мій батько помер..
– Твоя мама б цього хотіла.. Та ось я живий.
Він витягнув фотографію і лист з кишені і вручив мені. Я глянула – таке ж фото було і у моєму фотоальбомі.
– Зліва – це я. А маму ти, мабуть, впізнала. Лист цей вона мені написала після твого народження, я тоді на заробітках був.
Я перечитала. Почерк, слова – ніби мамині. Та я не зрозуміла, що робиться. все так раптово.
Прочула, як відкрились двері під’їзду – зайшов чоловік.
– Що тут відбувається? – він поцікавився.
– Богдане, це мій тато… – відповіла я.
– Не розумію нічого.. Танюша, твоя мама ж казала, що він помер..
– Та не помер. От я живий стою перед вами!
– Ну добре, нехай так. Що вам потрібно?
– Жити приїхав до дочки. Самому важко мені..
– З якого дива? Ні добрий день, ні до побачення? З чого ви взяли, що ми вас впустимо у дім? – почав злитись Богдан.
– Богданчику, але ж це тато.. – я намагалась його заспокоїти.
– Таню, іди на кухню, постав чайник.
Я чоловіка послухала, пішла, але чула усе, про що вони говорили.
– Мужик, іди звідси з власної волі. Навіть, як ти Тані і батько за документами, це не означає, що ти їй батько по житті. Тебе не було всі її 26 років поруч. То от вже і не треба..
– Я не піду. Таня мене не вижене..
– Ти ніхто для неї. Сам втік, кинув сім’ю, то що тепер хочеш? Пробачення? Пізно..
– Я люблю Таню. І це її квартира, вона нехай вирішує.
– То ти вже й встиг дізнатись, яке у неї майно. Ну знаєш..- Богдан уже хотів взяти його за шкірки і вивести з квартири, та чоловік почав відходити назад сам.
– Добре, я піду! Але ви про це ще дуже сильно пошкодуєте!
Чоловік зайшов на кухню, а я сиділа і ридала. Я не могла повірити, що він живий і що прийшов так нахабно до нашого дому. А що як він і до сестри піде? А вона ж вагітна! Їй таких стресів не можна!
Я швиденько зателефонувала до чоловіка Маші і розповіла йому усю ситуацію. Він сказав, що дружину відправить до своїх батьків погостювати, тим паче вона і так туди збиралась. А як тато прийде наш, то він з ним розбереться.
Тепер я хоч була спокійна за Машу.
– Я не розумію, для чого він прийшов? – питала я чоловіка.
– Танюш, ну ти ж бачила, як він одягнений і від нього перегаром разило. Йому гроші потрібні.
Наша мама ніколи не говорила за нашого батька. Кинув, значить кинув. Вона знайшла собі другого чоловіка, Андрія, який був для нас краще за рідного батька.
Таня вирішила зателефонувати до тата і розповісти йому про неочікуваний візит Дмитра.
– Нехай спробує ще хоч раз заявитися! Мама вам нічого про нього не розповідала, зате я знаю багато! А знаєш, давай я до тебе на декілька днів приїду у гості? Я впевнений він точно ще повернеться.
– Звичайно, ти ж знаєш, я завжди рада тебе бачити!
Тато приїхав, ми попили чаю, поговорили,він мене заспокоїв і ми пішли спати. Вранці я почула шум в квартирі. Тато розмовляв з Дмитром. Таки заявився! Як нахабності вистачило!
– Ти думав кинув Валю з дітьми, вона сама до кінця залишилась? От і ні! Ми з нею разом вже 20 років! А ти? просиш у дітей якихось послух, а см їх 30 років не бачив в очі! Як т смієш!
– Я їм аліменти платив..
– Ті копійки, які ти вислав декілька разів ти називаєш аліментами? Іди і не сміши людей!
– Я інвалід. Я можу через суд добитись, щоб діти за мною дивились, допомогу мені платили.
– Не розказуй мені казки! Мені Валя все про тебе розказала. Молись, щоб я дочкам твоїм нічого не сказав!
– Вона брехала – голос Дмитра став наляканий. Отже, таки мав, що приховувати.
– Про таке не брешуть. Сім’я не винна постраждала через тебе. Спалити дім з людьми всередині через сварку з їхнім батьком! Ти справжня паскуда! Іди, поки Таня цього не почула. Навіть не хочу, щоб вона про тебе знала!
Я почула як двері зачинились і вийшла у коридор.
– Тату, що він сказав?
– Все, Тетянко, він більше тут не з’явиться, можеш не переживати. І Маші краще за нього не говорити. Нехай не нервується..
Через два тижні Маша народила хлопчика, назвала його Андрійком, на честь нашого тата.
Він не зізнався, та я бачила йому приємно, він навіть сльозу змахнув, як сестра йому це сказала.
Мені не потрібно іншого батька, не важливо, що він рідний. Він не дав мені стільки любові, тепла та підтримки, як нерідний.
А ви б прийняли батька, якого не бачили усе життя, додому?
