Не могла взяти себе у руки на роботі, немов було дивне відчуття тривоги на душі. Вирішила відпроситися та трохи швидше піти додому. Можливо, що це просто якесь дурне передчуття та я дарма хвилююся. Коли я вже доходила до будинку, то помітила Ксенію – перша дружина мого чоловіка. Вона виходила з під’їзду разом з Христинкою. Хоча ще декілька років тому нічого не хотіла чути про дівчинку та обіцяла, що напише відмову….
Я одружена зі Степаном вже досить довго та виховуємо трьох дівчаток. Христинка – найстарша, від першого шлюбу чоловіка, та молодші Ліда й Ліля. Але я люблю всіх донечок однаково та намагаюся дати їм тільки все найкраще. Я сама виросла у дитячому будинку, тому розумію, як це – жити без батьківської любові. Зараз я вагітна, лікар сказав, що у нас буде хлопчик. Дякувала Богові щодня за таку щасливу родину.
Звісно, що потреб у нас багато. Але добре, що живемо у селі – великий город, сад та ще й домашні тварини є. Так що в холодильнику завжди свіже молоко та сир, яйця, м’ясо, сезонні овочі та фрукти. Я працюю у нашому будинку культури, організовую різноманітні заходи для односельців. Дівчатка у мене ростуть справжніми господинями, завжди прийдуть на допомогу. Звісно, що є час на шкільні завдання, адже всі навчаються на відмінно та вчителі кажуть, що вийдуть зі школи із золотими медалями!
Мама Христі Ксенія не знала важкої праці та суворого життя. Завжди знаходила собі нового кавалера, адже була досить вродила. От коли вийшла заміж за Степана та зрозуміла, що її чекає у селі – то покинула його разом з донечкою, якій ще й року не було. Втекла у місто на пошуки багатого залицяльника та безтрубного життя. А зараз, коли Христинці вже виповнилося майже 10 років, то приїхала. Невже совісно стало перед донькою?
Тоді вона обіцяла, що відсудить у мене права на дівчинку та обов’язково забере з собою у місто. А де ж вона була, коли Христя хворіла, вчилася ходити та говорити? Тільки зараз згадала про неї, коли та вже доросла та самостійно може подбати. Кричала, що я погана мати взагалі у селі їй погано. Добре, що тоді чоловік повернувся додому та зміг прогнати таку нахабу.
Але ось нещодавно бачила на власні очі, як Христинка йде за руку з Ксенією та сідає у дорогу іномарку. Щодня мені телефонує та розповідає про своє нове життя – добре, що мене з сестричками не забуває. Каже, що Ксеня завжди купує їй брендовий одяг та прикраси, записала у приватну школу та гуртки. Але більше запитує про нас – як Ліда та Ліля, чи ще не народився молодший братик. Сумує за нами та просить у мами на декілька днів приїхати до нас у гості – вона завжди заперечує. Звісно що я радію за Христинку, адже мама їй дає тільки все найкраще. Але раптом донька їй знову набридне?
Вже добігає кінця останній місяць вагітності, помалу починаю готуватися до пологів. Але не можу спокійно спати, адже весь час думаю про Христю – як вона там без мене? Чи не ображає її Ксенія? Та й допомога мені не завадить, адже тепер діти, город та будинок буде на мені. А ти з грошей з роботи так мало, немов кіт наплакав. Боюся, що нам просто не вистачить на життя!
Вирішила, що не буду брати декретну відпустку, а працюватиму у другу зміну, якщо керівництво дозволить. Ліда та Ліля прийдуть додому та будуть з братиком сидіти, а я швиденько буду на роботу бігтиму. Але серце так стискається, коли згадую про Христинку.
Здається, що я не можу тепер без неї жити, адже як тільки вона поїхала – на душі стало порожньо та сумно. Всі намагалися мене розрадити, але марно. Хочу повернути дівчинку назад, бо вважаю, я її справжня мати!
Що б ви могли порадити героїні нашої історії? Чи вірите ви у те, що їй вдасться повернути пасербицю?
