На роботі всі мріють тільки про те, щоб дотягнути до пенсії

Я змінив багато робіт і тільки у 27 років знайшов ту, на якій протримався найдовше. Може видатися, що це було одне з найкращих місць, але з висновками я б не поспішав. Але про все поп порядку.

Виявилося, що в колективі я був наймолодшим. Після мене йшов хіба що 47-річний чоловік. Про умови праці тут говорили часто. Навіть під час обіду. Одного дня саме так я і дізнався, про що ж мріяли мої колеги. Ні, зовсім не про будинки, машини чи подорожі… А про пенсію. Я чув, що після сорока кожен починає замислюватися над цим, але щоб робити це ціллю свого життя … Цього збагнути я не міг. 

–  Ще по 15 – 20 років до пенсії, а ви вже нею марите.

– Нічого, скоро і сам зрозумієш.

Після закінчення терміну офіційного працевлаштування мої знайомі хотіли.. Не повірите… Знову працювати. І, як казали самі, “вибити” з держави все, що та їм заборгувала. Це й справді було єдине, на що вони тратили десятиліття свого існування. Цей фанатизм ніби поселився в їхніх головах і зовсім не хотів покидати таку затишну місцину. 

Ось і мені майже виповнилося 40. Тоді я таки зрозумів, про що мені говорили ті чоловіки. Всередину й справді почали закрадатися дивні думки про волю. Втім, я не хотів нікому мстити, нічого відбирати, відсуджувати, вимагати – нічого подібного. Це була проста жага до свободи. Бо рутина з часом набридає. Набридають і вічні повчання директора, і море обов’язків, і невиконані вчасно плани. Хотілося простого спокою, часу для себе, розміреності, стабільності…

Хоча…

Найбільше хотілося тільки вилізти з токсичного колективу, де невдоволення всім і набирало обертів.

Тож пріоритетність розклав, а все інше вже докладеться. 

Чи втомлює Вас робота?

Як рятуєтеся від подібних думок?

 

Ivanna
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector