Я хотіла побудувати міцні стосунки з якимось чоловіком. Але, напевно, не судилося. До тридцяти я не вийшла заміж. Але дуже хотіла народити дитину. Мені було не важливо від якого чоловіка. Головне, щоб я стала мамою.
І я нею стала. Кілька разів сходила на побачення з досить гарним чоловіком. І цього виявилось достатньо, щоб завагітніти. Звісно, наші стосунки тривали не довго. А говорити йому про дитину я навіть не планувала.
У мене народилася дочка. У неї було кучеряве волосся, зелені очі та кирпатий ніс. Вона чимось була схожа на мого тата в дитинстві.
У нас було зовсім мало грошей. Мене скоротили з роботи через економічну кризу. Тоді потрібно було думати, як забезпечувати сім’ю.
Коли дочці Іванці було 3 роки, я поїхала на заробітки. У Франції підшукала роботу прибиральниці. А дитину залишила на виховання матері. На тій роботі я працюю дотепер.
За зароблені гроші ми купили будинок в селі й квартиру. Здавали її в оренду і мама мала чим утримувати мою дочку, поки та ходила до школи. А коли вступила до ВНЗ, то жила у тій квартирі.
Мене постійно мучила совість, що я лишила дитину. Мені вдавалося приїхати тільки на два тижні в рік. Один взимку на свята, і один влітку, щоб відвезти дочку на курорт.
Через кілька років померла моя мама. Але я ще не могла приїхати. Хотіла допрацювати до французької пенсії та повернутися назавжди.
Іванка вже закінчувала своє навчання. Я планувала допомогти їй зіграти весілля, а потім і за внуками дивитися. Та телефонний дзвінок ввів мене у ступор.
– Алло, як ти там? Що не приїдеш до своєї дочки? – Питала в неї колишня сусідка. – В неї вже животик великий. 7 місяць.
Я примчала першим рейсом додому. Привезла подарунки та гроші, але вдома дочки не було.
Виявилось вона давно відгуляла весілля. Її чоловік був багатим бізнесменом і забрав її жити до себе. А тепер вона чекала на дитину.
Мене не покликали на весілля, бо це соромно. Що мама нареченою миє унітази закордоном. А вони люди з таким високим статусом.
Тоді мені дуже боліло в душі. Дочка сказала, щоб я не пхала свого носа і поверталася звідки приїхала. Я ридаючи сідала на літак. Так відпрацювала ще 2 роки й приїхала додому.
Ще через рік подзвонили у двері. На порозі стояла заплакана дочка, з двома малими дітьми та валізами в руках. Чоловік вигнав. Моє серце не витримало, я все пробачила її впустила їх до себе.
– У тебе все ще попереду, доцю. Ти молода і красива, обов’язково будеш щаслива. – Втішала вона дочку.
Я рада, що народила дочку, а вона подарувала мені чудових онуків. Так і живемо.
Ви б пробачили дочці її вчинок? Як би діяли на місці жінки?
