З Артуром ми зустрічаємось ось уже пів року. Він хлопець розумний, красивий, ще й забезпечений. Має свою квартиру. Наші стосунки ставали дедалі міцнішими і, здається, йшли до весілля.
Одного дня я стояла на кухні, готувала вечерю і чекала Артура з роботи. У двері хтось постукав.
“Дивно, Артур же має ключі. Чому сам не відчинить?” – подумала я.
Відчинивши двері, я побачила на порозі маленьку дівчинку, років п’яти. Я подумала, що то сусідська, прийшла щось попросити. Вони була дуже скута і сором’язлива, тримала у руках якусь записку. Простягнула її мені.
Я відкрила і почала читати.
“Артур, це твоя донька. Усі документи у кишені її курточки. Пробач, але я не могла вчинити інакше, адже рідні у мене немає. А я не можу дозволити, аби дитина при живому батьку жила на вулиці чи у дитбудинку. Прийми її до себе. Бо мені залишилось жити кілька тижнів, я дуже хвора. Оксана”.
Я була приголомшена. Я впустила дівчинку до квартири і спитала як її звати.
– Олівія – відповіла вона.
– У тебе дуже красиве ім’я. Ходімо я тебе чаєм напою.
Олівія була дуже розумною дівчинкою на свій вік. Розмовляла розважливо, без дурниць, стримано. Сиділа у курточці, знімати не хотіла, аж поки не повернувся Артур. Коли він зайшов на кухню, вона сказала:
– То це ти мій тато? Красивий..Можна тебе обійняти? – дитина простягнули руки до хлопця.
Виявилось, що багато років тому Артур вів розгульний спосіб життя. В тому, що Олівія його дочка він був впевнений. Хоча матері її так і не згадав.
Ми вирішили пересвідчитись і зробити тест на батьківство. Він виявився позитивним. Олівія таки його дочка.
А я тепер не знала, що робити з цією інформацією. Я не знаю, чи готова стати мамою для чужої дитини. Я хочу своїх дітей бавити.
Планувала вийти заміж за Артура, а тут дізналась про спосіб його життя і батьківство і задумалась…
Від Олівії він не відмовиться, уже мене про це попередив. А мені шкода дівчинки і її матері, та чи прийму її не знаю..
А що б ви порадили зробити дівчині?
