– Я протягом довго проміжку часу нічого не знала про свого батька, – розповідає Галина. – Мама нічого не хотіла про нього розповідати, хоча я неодноразово запитувала її.
Вона завжди різко казала: “У тебе немає батька”. Лише декілька років тому між нами була щира розмова, під час якої мені розповіли правду. Виявляється батько запропонував матері одружитися і переконував її, що хоче спільну дитину. Проте під час реєстрації шлюбу він кинув її. Мене ця розповідь здивувала, але вона змогла все розставити на свої місця. У мене з’явилося бажання поглянути цьому чоловікові в очі.
Натомість Василина Дмитрівна, матір Галини, не підтримувала ідею дочки про зустріч з біологічним татом. Вона досі тримала на нього злість та образу, адже він розбив їй серце і зганьбив перед рідними й друзями.
Галина саме перебувала в статусі нареченої, тому цю історію одразу намагалася пережити на власній шкурі. Ось ти стоїш в білому платті в очікуванні найщасливішого дня у твоєму житті, а тут таке…
– Це можна було нормально поговорити, – не розуміє Галина. – Навіщо було тягнути до дня весілля? А якщо раніше не зміг сказати, то вже після церемонії можна було б поговорити і якось мирно все владнати. Хіба мало людей розлучаються?
Чоловік і його рідня знали про те, що Василина Дмитрівна вагітна, але всім до цього не було діла. Саме тому жінка одразу зрозуміла, що виховуватиме доньку самостійно. Вона трудилася одразу на двох роботах, щоб у її дитини було все необхідне. Допомоги ні від кого було чекати.
Згодом Василина Дмитрівна змогла накопичити на однокімнатну квартиру, а ще через деякий час переїхала у двокімнатну. Галинка росла і завжди мала змогу гарно вдягатися відвідувати різноманітні гуртки та секції.
У студентські часи донька хотіла піти на роботу, щоб мамі було легше, а та була проти. Вона завжди наголошувала, що освіта має бути на першому місці. Напрацюватися ще в житті встигне.
Тож Галині вдалося успішно закінчити університет, влаштуватися на роботу і познайомитися з чудовим хлопцем, який зараз є її нареченим.
– Коли я дізналася про батька, то хотіла поглянути на нього, – зізнається дівчина. – Про його прізвище я дізналася від тітки. Знайти чоловіка у соціальних мережах було не важко. Я наважилася написати йому повідомлення і запропонувати зустрітися.
Батько миттєво відписав і погодився. Наступного дня вони вперше побачилися і швидко знайшли спільну мову. Через деякий час Галина познайомила його зі своїм нареченим, а батько представив їй свою дружину.
Молоді не робили гучних святкувань, тому не запрошували тата на весілля. Однак він заявив, що хоче доньці зробити подарунок в честь цієї події. Чоловік сказав, що купить Галині квартиру, яка мала б компенсувати усі роки його відсутності.
На радощах дівчина погодилася і розповіла про все матері.
– Я знала, що матір не буде в захваті від мого спілкування з батьком за її спиною, – далі веде Галина. – Хоча я ж нічого такого не зробила! Я розумію, що батько завинив і вчинив неправильно, але ж пройшло стільки часу….
Я б могла нічого не розповідати матері, але навіщо ці секрети? У відповідь вона спочатку насупилася, а наступного дня подзвонила і сказала: “А ти знаєш, що ти винна мені половину цієї квартири?”
Василина Дмитрівна аргументувала все так: вона ціле життя самостійно виховувала доньку без сторонньої допомоги, тому також заслужила на винагороду. Ці гроші їй потрібні для будівництва дачі, про яке вона мріє.
– Мій чоловік навіть не повірив, що вона це говорить серйозно. Та матір наполягала, що ми винні і крапка, – схлипуючи, сказала Галина. – Якщо я маю компенсувати їй всі витрати за моє життя, то й половини квартири не вистачить, – бідкається дівчина.
Звичайно, Василину Дмитрівну можна зрозуміти. Адже їй було не легко займатися вихованням дитини. Проте багато жінок опинилися в такій ситуації і всі вони змушені були вдягати, годувати і дбати про дітей. Хіба всім після цього варто вимагати гроші?
Що ви думаєте з цього приводу?
