Мар’янка глянула на годинник – 6 ранку. Тато голосно лаявся з матусею на кухні:
– Яке обстеження? Ти нормальна та здорова, не треба тут вигадувати. Це ж стільки коштує!
– Олеже, мені з кожним днем все гірше. Я вже навіть не можу нормально з ліжка піднятися. Ще й вчора на роботі так хижо стало, добре, що співробітниці допомогли дійти додому.
– Не бреши, ти здорова. Тебе можна замість коня у воза ставити. Вигадала, щоб на роботу не ходити і все.
– Знаєш, у цій родині тільки я працюю. А ти коли востаннє працював?
– Не смій брехати! Я нещодавно приніс гроші.
– Скільки? 1 тисячу? І пропрацював ти тільки тиждень, а потім звільнився. І я тебе змусила на ту роботу піти, я знайшла оголошення.
– Бо люди там погані. І взагалі робота важка.
– Бо ти тільки хочеш спати до обіду, дивитися телевізор та їсти. Більше ти ні на що не здатен.
– А ти не забула, у чиїй квартирі живеш? Це я тебе з того села забрав, у люди вивіз. Ти повинна мені дякувати!
А колись Олег дійсно важко працював та приносив додому великі гроші, дружина Юлія не могла натішитися. Та потім криза, фірма збанкрутувала й чоловік залишився без роботи. Однак, згодом знайшов розраду у друзях та випивці.
– Добре, їдь. Тільки не всі гроші з собою бери, – махнув рукою чоловік та пішов геть.
Юля почала здирати свої речі.
– Донечко, мені треба поїхати на декілька днів у лікарню. Ти будь слухняною та не хвилюйся за мене, гаразд? І про татка потурбуйся, ти ж у мене така доросла дівчинка.
– Добре, ти тільки повертайся якомога швидше, я тебе чекатиму!
Юля оглянула свою кухню. Не так все мало бути. Вона з Олегом познайомилася на дні народженні спільного друга. Це було кохання з першого погляду. Згадує, яким її чоловік був колись – веселий, красивий, мужній, а зараз просто шкода на нього глянути. А все через роботу.
Жінка спершу намагалася розрадити Олега, допомагала шукати нову роботу. Однак, на жодній він довго не протримався. Підпрацьовував вантажником, охоронцем, касиром, прибиральником. Але друзі все одно після важкої зміни кликали перехилити чарку-другу. Та і чоловік почав всі гроші витрачати на випивку та розваги, а про малу донечку та жінку забув. Тому зараз всю родину на собі тягла Юля. Її зарплати ледь вистачало на комунальні послуги та продукти, вже хотіла на другу роботу влаштуватися.
Мар’янка слухняно гралася у кімнаті, коли почула, як гукав тато:
– Доню, ану сюди йди негайно!
На кухні тато складав у великий пакет скляні пляшки. Він ледь тримався на ногах.
– На, піди до тітки Олі та здай ці пляшки. Хутко, бо на дворі вже темніє, вона скоро магазин зачинить. Ну і вона знає, що мені треба, але на цей раз скажи три пляшки.
– Татку, але я так хочу вечеряти.
– Ану не смій батькові перечити! Тебе вже мама геть розпестила, така неслухняна. Біжи, інакше зараз ременя отримаєш від мене! – і замахнувся на донечку.
Мар’янка перелякалася та хутчіше побігла до кімнати. Найбільше вона боялася нетверезого батька – він був злий, недобрий, міг її та маму боляче вдарити та голосно кричати. Накинула шапку, теплий светрик, чобітки та взяла пакет. Перестрибувала сходинки та вибігла на вулицю – треба добігти до тітки Олі, інакше татко буде лаятися на неї.
Однак, розуміла, що зараз до тата прийдуть друзі та вони будуть голосно сміятися і щось пити. Надворі було так темно, а вона погано знала дорогу до тітки. Ще й на зло, ліхтарі не працювали. І тоді Мар’янка зрозуміла, що вона заблукала. Куди йти, до кого звертатися за допомогою? Де вона зараз? Нікого не було поруч, хіба пробігали безпритульні собаки та гавкали на дівчинку.
Чи то від страху, чи то від холоду у неї почали тремтіти руки. Підійшла до найближчої лавки й затулила своє обличчя крихітними долонями.
– Дівчинко, що ти тут робиш? Де твої батьки? – перед Мар’янкою стояв незнайомий дядько.
– Я заблукала. Моя мама поїхала лікуватися, а тато зайнятий з друзями.
– Зрозуміло. А домашню адресу ти свою знаєш?
– Ні.
– Що ж, не гоже тобі в таку погоду тут сидіти. Я живу неподалік. Поїдемо до мене, я тобі заварю теплого чаю, ти зігрієшся. Тим паче, що у тебе навіть рукавичок нема.
Дівчинка знала про те, що не можна розмовляти з незнайомцями, а тим паче йти з ними у чуже місце. Однак, у того чоловіка були такі добрі очі. Здавалося, що він не хоче нікого образити та пропонує свою допомогу від щирого серця.
На кухні було затишно. Іван пригостив Мар’янку смачними цукерками й теплим чаєм.
– То кажеш, що твоя мама у лікарні. Здається, я знаю, як ми можемо її знайти. У мене є хороший друг. Він працює також лікарем. Тому, будь ласка, скажи мені ім’я твоєї матусі та прізвище. Я думаю, що друг нам обов’язково допоможе.
Мар’янка радісно кивнула на знак згоди.
Наступного дня вони їхали до Юлії.
– Матусю!
– Донечко, а як ти мене знайшла? З тобою все гаразд?
Іван розповів про вчорашній вечір. Жінка не могла стримати сліз – як тільки її чоловік посмів так вчинити з маленькою донечкою?
Відтоді минуло 2 місяці. Іван одразу закохався у Юлію та запропонував їм переїхати до нього. Допоміг оплатити лікування. Тепер у Мар’янки було безліч гарних суконь, нові іграшки та головне – добрий татко. Іван прийняв її, немов доньку. А Олег з радістю підписав всі папери про розлучення.
– Нарешті я вільний, – сказав чоловік.
А що б ви робили на місці Юлії – повернулися до законного чоловіка чи пішли жити до Івана? Чому?
