Надя вийшла зі сином на автобусній зупинці. Вони приїхали у село.
– Ось тут, синку, твій тато живе. Ходімо в магазин за тортиком, не прийдемо ж з порожніми руками.
Вона в продавниці перепитала, де живе сім’я Стасюків?
– Вам яких треба? В нас їх пів села!
– Павло там сина звуть..
– То вам ті що біля річки, або ті що біля школи потрібні? Бо і там, і там Павлусі є.
– Я не знаю..
Продавчиня здивовано подивилась на Надю, мовляв, а чого тоді шукаєш? Злодійка, яка чи що?
А Надя ж не могла незнайомі людині розповісти, що з Павлом бачилась лише раз у вагоні потяга “Київ – Одеса”. Піддалась з ним пориву і завагітніла, а хлопця так більше і не бачила. Він сказав їй назву свого села, от вона і приїхала шукати. Богданчик дуже тата хотів побачити.
– Та родичів знайшла, яких раніше і не знала, тепер зустрітись хочу – почала вигадувати Надя, аби її продавчиня ні в чому не запідозрила поганому.
– Ну давай я тобі дві адреси запишу, а ти вже сама розбирайся, кого треба.
Надя пішла до будинку, той що стояв біля річки. Він був доволі великим. В хорошому стані. На подвір’ї гавкав собака. З хати вийшов старший чоловік.
– Рекс, мовчати – сказав до собаки – Ти кого шукає, дочко?
– Я Віктора шукаю. Стасюка. Він тут живе?
– А тобі він навіщо?
– Ну розумієте, така ситуація. Ми з ним випадково познайомились. І..ось.. – Надя показала на Богданчика – він тепер тато.
Чоловік змінився в обличчі. Він не очікував такого повороту подій.
– Так не стій біля воріт. Заходь швидше до хати.
Старий провів гостей до хати, покликав жінку.
– Люда, дивись хто прийшов! Це дружина нашого Павлика з сином.
– Боже! – жінка сплеснула долоні – Невже від нашого синочка частинка залишилась на цій землі.
– А що трапилось? Щось з Павлом?
– Не стало нашого сина рік тому. Біда страшна, аварія.. А ти, дівчино, звідки? Ви працювали разом?
– Ні, ми випадково зустрілись. Та і не дружина я його, ми навіть не жили разом.
Їх господиня запросила до столу, початувала з дороги, а потім і розговорились більше.. Мама Павла показувала Наді сімейний фотоальбом.
– А ось це остання фотографія Павла. За 2 місяці зроблена до того, як його не стало. Він тоді заробітків повернувся.
Надя жахнулась. З альбому на неї дивилась абсолютно чужа людина. Це не був її Павло.
– Ви пробачте мені, але я помилилась. Це не мій Павлою. З вашим сином я незнайома.
Жінка дуже засмутилась. Видно було, як їй стало боляче. Їй дали надію і тут же забрали…
Дід Семен повів Надя до свого брату. В будинок, де сина також звали Павлом.
– А чому ви синів однаково назвали? – поцікавилась Надя.
– Та якось так вийшло. Діда нашого Павло було звати. Він сина на його честь назвав і я..
У порівнянні з будинком діда Семена це подвір’я виглядало занедбано. На подвір’ї грались двоє діток. У будинку вікна брудні, багато речей, які потребують господаря.
Дід Семен покликав брата.
– Петро, вийди на хвильку!
– О, брат у гості прийшов! Яку дівчину красиву з собою привів. Що Ганя вже не потрібна?
– Я не жарти прийшов жартувати, а у серйозній справі. Це Надя і Богдан. Богдан – твій онук.
– Ще одна дружина намалювалась?
Чоловік покликав свою дружину.
– Глянь, жінко, ще одного спиногриза тобі привезли.
– Та що ж сина такого непутящого мені Бог дав! Вже одна теж приїжджала, казала, он внучку нам залишила і втекла. Ви дід з бабою, робіть собі, що хочете!
Надя притисла Богдана ближче до себе.
– Вибачте, але я тут не за цим! Я просто сина з батьком хотіла познайомити от і все.. Його побачити можна?
– Немає його зараз. Справ він поганих накрутив. От і відсиджує тепер. Ти адресу свою залиш. Як він повернеться, я обов’язково за тебе скажу.
– Добре. А ще скажіть, автобус у вас коли останній ходить?
– Вже поїхав пів години тому – відповів дід Семен – Петро, невістку впустиш на нічліг?
– Та куди? Ти ж знаєш, місяця у нас і так мало. Ти, дівча, іди до сільради, тобі там допоможуть.
– Тьху! Що б ще запропонував? Ходімо до мене, ми ж родина тепер все-таки – сказав дід Семен.
Надя з Богданом пробули у домі діда Семена ще три дні. Дуже вже літні люди просили залишитись. Вони прикипіли до Богданчика усією душею. Та і дівчина їм сподобалась. Вона пообіцяла , що буде часто приїздити до них. Шкода тільки батько у Богдана був непутящий. Аж перехотіла його з сином знайомити..
Що б ви робили на місці дівчини, якби дізнались про батька своєї дитини такі подробиці?
