Олена вже двадцять років жила у шлюбі з Віктором. Дорослий син навчався в інституті. Вони жили одні. Вітя працював далекобійником, та рейси мав не часто. Коли залишався дома, мало не щодня запрошував товаришів на вечерю. Завжди в них привід знаходився: то свято, то іменини, то просто так.
Олена спершу мовчала, намагалася гарний стіл накрити, щоб усім догодити. Адже Віктор гарно заробляв, знайомі постійно на цьому наголошували. Вона ж, працюючи в міському архіві, мала копійки.
– Олено, накривай на стіл, друзі в дорозі! І щоб все було смачне! Сьогодні у Петра професійне свято, він напої принесе, тим не переймайся. Але збігай в магазин, купи оселедець, шпроти, сало!
Ці слова жінка почула, як тільки переступила поріг хати — з роботи ледве ноги приволочила, так втомилася.
– Дай хоч перевдягнуся і чаю вип’ю, сил нема!
– Нема коли! Вони вже їдуть!
Знесилена Олена не знала, що й казати. Всередині все кипіло, адже тільки вчора товариші сиділи до третьої ночі. А потім вона годину за ними прибирала. Коли ж просила чоловіка розійтися раніше, то він її мало не вдарив. І це було не вперше. Зранку побігла на роботу, а Віктор собі висипався досхочу.
Олена перевдягнулась та вибігла в магазин. Вже за пів години поралася на кухні. Нарізала салати, пекла м’ясо.
– Я ще голубців хочу. Ти їх сто років не готувала. Що не можеш накрутити, все ж для цього маєш? Лінива ти, завжди знав це, не стараєшся, як треба.
– Та як я їх тобі так швидко зроблю?! Це ж повно роботи!
– Щоб мені були голубці, я тобі кажу!
Суперечку перервав стукіт у двері. Вже припхалися товариші Віктора, всі веселі і нахабні.
– Давайте мені пакунки, я напої на стіл покладу, — сказала Олена. – А поки йдіть на балкон, покурити, я вам закуски і пиво винесу!
– Вітя, золота в тебе дружина! Моя б вже нас з хати випхала, ще й гроші забрала б! – зауважив Петро.
Чоловіки вийшли на балкон. Олена винесла їм наїдки та пиво. Та й пішла далі готувати. Минуло пів години, товариші жваво гомоніли, щось обговорювали, а тоді вирішили сідати за стіл.
Зайшовши в кімнату, Віктор очам своїм не повірив. На столі не було нічого, лиш пляшка з мінеральною водою і хліб. Пакет з напоями також зник.
– Олено, ти що собі думаєш? Де їжа?
Та ніхто не відповів. Чоловік побіг до холодильника – там також було порожньо. Почав телефонувати дружині, але вона не відповідала. А коли кинувся взяти гроші, щоб піти за продуктами в магазин, то й їх на полиці не знайшов. Товариші почали жартувати, а Віктор аж казився. Побіг до дверей – там зачинено.
Посиділи товариші так годинку, водички попили. Та й почали думати, як з хати вийти. Злий Віктор зламав замок, щоб випустити горе друзів. А самий змушений був залишитися вдома, хату стерегти.
Дружина додому не повернулась, не з’явилася й наступного дня. Згодом син зателефонував, сказав, що вона в нього і поки повертатися не хоче.
Проживши в сина всього тиждень, Олена наче вперше відчула свободу і спокій. Вона пішла в перукарню, на масаж, нарешті відвідала лікаря. Їй було прикро, що подружнє життя виявилося невдалим. Утім повертатися аж ніяк не хотілося. Нехай Віктор сидить зі своїми грошима і сам себе обслуговує.
