Весілля синові домовилися організувати в кінці липця. Я спеціально приїхала з заробітків заздалегідь, щоб допомогти молодим зі всім впоратися і все закупити. Дуже хотіла, щоб дітям сподобалося свято. Але напередодні одруження до мене подзвонила невістка і запитала, коли я повернусь в Італію. Таке питання і її нахабний тон мене дуже засмутили. Тобто маю віддати їм будинок, а самій поїхати знов заробляти.
Тиждень тому ми зіграли весілля старшого сина. Заради цієї події я приїхала додому з Італії, де пропрацювала 15 років. Таке рішення я прийняла після того, як мене з трьома дітьми покинув чоловік. Потрібно було подбати про малечу. тому я залишила їх з мамою, а сама подалася за кордон.
Діти росли, вивчилися. Ні в чому собі не відмовляли. Найпершим одружився мій молодший син. Він не святкував весілля, розписалися тихо. Лише попросив мене скинутися на квартиру. Ми зі сватами допомогти молодим. Тепер в Олексія є власне житло і двоє маленьких діточок.
Через деякий час мій середній син Сергій одружився. Вони також вирішили не грати весілля, а купили собі квартиру. Попросили мене й сватів докинути. Ну ми також скинулись. Свати, правда цього разу зовсім мало дали. Але діти дали, майже, половину і я решту докинула. Мені не шкода. Все ж працюю тут для них.
На господарстві в селі залишився лише мій старший син Віталій. Мама, на жаль, померла 7 років тому. Віталій відповідальний чоловік. Я відправляла йому гроші, а він розбудував нашу хату просто до невпізнання.
Тут тепер така краса, словами не передати. Двоповерховий будинок, альтанка, літня тераса, штучне озерце біля дому, гойдалка. Просто казка. Я щороку приїжджаю сюди та тішуся всім, що зробив міс син з нашим домом.
Я завжди собі мріяла: от повернуся додому, вже назавжди. Буду в спокої та радості старість доживати, а навколо бігатимуть внуки, Віталій невістку приведе, стане мені донечкою. Так завжди мене ця думка гріла.
Але мій Віталій женитися не спішив. Я так переживала через це. Зараз йому 37 років. А він все не знайшов, каже, ту єдину. Зі мною тут в Італії працювала жінка одна Марина. Їй 33. Розлучилася з чоловіком і приїхала сюди, щоб все забути.
Я здружилася з Мариною, хоч вона була набагато молодшою. Ми проводили багато часу разом у вільні години. Пили каву, гуляли, ходили до церкви. Мені ця дівчина справді сподобалася, тому я подумала її познайомити з Віталієм. Коли приїхали додому, я вирішила покликати в гості Марину. І мій план спрацював.
Пара почала спілкуватися, вони зідзвонювалися і бачилися. Досить скоро вирішили одружитися. І я була цьому просто невимовно рада. Прокосила їх все-таки зіграти весілля. Хоча б на одному святі своєї дитини побути хотілося. Я вирішила, що мені вже досить працювати, можу і трохи для себе пожити.
Весілля синові домовилися організувати в кінці липця. Я спеціально приїхала з заробітків заздалегідь, щоб допомогти молодим зі всім впоратися і все закупити. Дуже хотіла, щоб дітям сподобалося свято.
Але напередодні одруження до мене подзвонила Марина і запитала, коли я повернусь в Італію. Таке питання і її нахабний тон мене дуже засмутили.
Тобто маю віддати їм будинок, а самій поїхати знов заробляти. Я рада, що син знайшов своє кохання, але чи не з меркантильними намірами вона завоювала собі увагу Віталіка.
Що мені тепер робити, як вважаєте?
