Коли батьки переступили поріг хати, вертаючись додому з дачі, там вже господарювала невістка. Олена не дала батькам освоїтись у власній квартирі, як знаду заявила: “Я винесла з дому 30 мішків непотребу. Все помила, перетерла, випрала, почистила і протерла. В кожну шафу глянула, знайшла купу мотлоху і все винесла, кому потрібен мотлох?”. Галина стояла шокована, лише чоловік все прекрасно розумів.
– Ми переїхали з чоловіком на дачу на два тижні, – розповідає Галина Степанівна. – А в нашій квартирі оселилися син з невісткою. Вони робили ремонт якраз у власному домі. Через час повертаємось додому, дивлюсь навколо, а все якось не так. Пусто. Невістка стоїть, усміхається, каже, що мотлох мій викинула. А я ледве сльози стримую.
Як так? На смітник мої речі? Без мого відома? І старі тріснуті сервізи, і каструльки без ручок, і банки, і чай різний старий, і люстра зі зломаним плафоном, гарна дуже, і порваний фартух, який мені син з першої зарплати купив, прострочені приправи, і газети старі, навіть ржава пральна дошка, яка не була зломана, шпиці для білизни, і чайник гарний, трохи облуплений.
А потім я прийшла до тями та рванула в кімнати!
– Я винесла з дому 30 мішків непотребу. Все помила, перетерла, випрала, почистила і протерла. В кожну шафу глянула, знайшла купу мотлоху і все винесла, кому потрібен мотлох? – гордо заявила невістка, слідуючи на свекрусі.
– А на антресоль ти залазила? – схвильовано уточнила свекруха.
– Ну звісно! – охоче відповіла Олена. – Знайшла старі іграшки чоловіка. Він мені їх викидувати не дозволяв спочатку. А потім змучився сперечатися. Я питаю його, чи він ще гратиметься в них? Засоромився і відпустив. Там і лижі старі, і якісь валянки різного розміру, старі стоптані туфлі, кеди ще з радянських часів, зошити, щоденник. Навіщо ви ще все берегли?
Галина Сергіївна невістку любила, як доньку. Принаймні, до тепер.
– У мене піднявся тиск, не могла заспокоїтись! – згадує Галина Степанівна. – А чоловік все ходив, заспокоював, мовляв, може, й краще, що ми того сміття позбулася. Місце тепер вдосталь. Може, для когось сміття, але я той сервіс разом зі своєю мамою ще до весілля купувала, він мені цінний, як і всі інші речі.
– По-інакшому ніяк не можна було! – додає Олена. – Галина Сергіївна не може розпрощатися з мотлохом. Вона все накопичує і накопичує. Квартира велика, а пройти неможливо, все заставлене якимсь непотребом. От навіщо їй одне взуття без пари стоптане, або годинник без стрілок пластиковий, а про прострочені приправи взагалі мовчу. Ми не раз починали прибирання, вона навіть погоджувалась, що все це вдома зайве. Я лиш в пакет поскладаю, а вона все одно витягує. На словах згідна викидати, а на ділі – ні. От я й вирішила, що наведу порядок без неї. А як інакше?
А що ви думаєте з цього приводу?
