Це реальна історія, яку мені розповіла подруга. Вона декілька років працювала в РАЦСі, де реєструвала шлюби і проводила церемонії.
Кожного сезону знаходилося декілька жартівників, які хочуть повеселитися і на питання “Чи згодні ви…” відповідають “Ні”. Оскільки шлюб реєструється під час церемонії, то працівники РАЦСу зобов’язані перервати процедуру, почувши відмову. Навіть якщо її сказали жартома.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Звичайно, що у таких ситуаціях люди одразу змінюють своє рішення, кажуть заповітне “так” і реєструють свій союз. Однак серед наречених є такі камікадзе, які у своїх жартах йдуть до кінця. Саме на такого натрапила моя подруга. Під час чергової церемонії молодий на запитання “Чи згодні ви…” відповідає: “Ні, ми просто так тут зібралися”.
Реєстратор терпляче перепитала, але у відповідь почула: “Та кажу, що ні”. Ці слова супроводжувалися реготом, який швидко припинився, коли подруга сказала, що відповідно до бажання ПІБ, шлюб не може бути зареєстрований. Наречені та гості були здивовані, коли їх попросили покинути залу.
Мати нареченої одразу підбігла і почала вияснювати, що ж трапилося. Їй спокійно пояснили, що шлюб не реєструють, якщо одна з сторін відмовляється. Їм так і не вдалося вмовити реєстратора провести церемонію ще раз. Парі було рекомендовано знову подати заяву, розгляд якої триватиме 30 днів.
Гості звинувачували подругу в несправедливому рішенні і зовсім не звертали увагу на той факт, що наречений двічі сказав “Ні”.
Ситуацію вирішив начальник, який разом з реєстратором сказали, що повторної церемонії не буде, але їхній шлюб все ж зареєструють і видадуть свідоцтво. Жартівникам це не сподобалося, але 30 днів вони чекати не хотіли. Мораль цієї історії проста: не жартуєте з “Ні” в РАЦСі.
А ви б наважилися на такий жарт?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
