Я: Боже, я можу Тебе дещо запитати?
Бог: Так, звичайно.
Я: Чому Ти не вберіг мене від усіх сьогоднішніх негараздів?
Бог: Поясни Мені, що ти маєш на увазі.
Я: Спочатку я проспав…
Бог: Далі?
Я: Потім у мене не заводилася машина.
Бог: Так.
Я: Коли я прийшов на обід, то мені переплутали замовлення і я довго чекав.
Бог: Було таке.
Я: Дорогою додому мій телефон вимкнувся і я не зміг відповісти на важливий телефонний дзвінок.
Бог: Саме так.
Я: Зрештою вдома я хотів відпочити і розслабитися. Взяв масажер для ніг, але й він не працював! Чому Ти дозволив усім цим негараздам зі мною трапитися?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Бог: Зранку Смерть була поруч з тобою, а я послав свого Ангела, який боровся за твоє життя. Тим часом я дозволив тобі спати.
Я (засоромлений): O …
Бог: Я затримав тебе в машині, щоб ти не зустрівся на дорозі з п’яним водієм, який їхав у твоєму напрямку.
Я (принижений): Зрозуміло…
Бог: Твій обід готував хворий кухар. Я не хотів, щоб ти також заразився, тому змусив тебе знову чекати…
Я (зніяковіло): Гаразд.
Бог: А та важлива розмова могла принести тобі багато шкоди. Людина, яка телефонувала, збрехала б про твої слова. Я захистив тебе і від цього.
Я: Тепер я розумію, Господи.
Бог: Щодо масажера для ніг, то через нього могла згоріти уся проводка в домі. Мабуть, ти б не дуже зрадів, якби довелося сидіти в темряві.
Я: Боже, пробач мені!
Бог: Мені не потрібно твоїх вибачень. Я хочу, щоб ти завжди довіряв мені…
Я: Тепер я буду.
Бог: Не став під сумнів мої плани. Вони точно кращі, ніж твої.
Я: Господи, я більше не буду так помилятися. Дякую Тобі за сьогоднішній день!
Бог: Будь ласка, сину мій. Я завжди піклуюся про своїх дітей.
А ви довіряєте Господу і Його планам на ваше життя?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
