– Іринко, там твоя мама прийшла! – гукала вчителька.
Дівчинка визирнула з вікна. Біля під’їзду стояла її мама – впізнала знайоме пальто.
– Ну чому ти постійно приходиш за мною? Я вже не маленька. сама дійду додому!
– Та вже пізно, дивися, як темно надворі стало. Тим паче маленьким дівчаткам небезпечно…
– Я не маленька, мені вже 12, – різко відповіла дівчинка. Взяла скрипку в руки та покрокувала додому.
Пані Ольга довго хотіла народити донечку, але марно. Тільки коли жінці виповнилося 40 років, то дізналася, що вагітна – здійснилася її найзаповітніша мрія. Згадує з посмішкою той день, коли у лікарні сказали, що у неї буде малюк.
– Сашко, я..
– Кохана, що з тобою? Щось болить?
– Ні, все добре. Навіть чудово. Я вагітна, у нас буде малюк!
Їх радості не було меж. Правда, інші люди тільки косо на них дивилися. Коли жінка приїхала народжувати, то всі медсестри називали її “ну та старородка з палати”. Мовляв, у такому віці і дитину народжувати – сміх та й годі.
Дівчинку назвали Іринкою. Вона народилася здоровою, пологи пройшли легко. У неї було багато подруг у дворі. Та і спершу дівчинка не помічала різниці – у неї є мама і тато, в інших дівчаток також є батьки. Однак, якось вона посварилася з Маринкою з сусіднього під’їзду.
– Та у тебе батьки старі та скоро їх не стане! – кричала подруга.
Звісно, що Іринці стало образливо за такі слова. Вона вдарила Маринку по голові іграшкою. На щастя, вона була з пластмаси та Марина обійшлася тільки синцем. Однак, так кричала, що аж її мама прибігла до дітлахів.
– Народила на старості років, Бог розуму ні тобі, ні твоїй дитині не дав. І як ти тільки можеш її нормально виховувати, стара шкапа! Таких, як ти і твоя Іра, треба якомога далі від людей тримати! – кричала мама Маринки.
Відтоді дівчинка почала соромитися своїх батьків. Навіть не хотіла з ними за руку йти, щоб інші людини не бачили. А потім вона пішла до школи. Старанно навчалася, вчителі її завжди хвалили та ще й багато друзів мала у класі. Однак, найбільше ненавиділа не контрольні з математики, а батьківські збори. Раптом всі побачать її стару маму й тата та почнуть насміхатися?
Звісно, що вона любила своїх батьків, тішила хорошими оцінками, допомагала по дому. Але глибоко у серці заздрила іншим однокласникам. Як вона хотіла, щоб її мама була схожа на тітку Олену. Всі казали сусідці, що вона радше нагадує старшу сестру, ніж маму її подруги Мирослави. І щоб у тата була така ж велика автівка, як в однокласника Петрика. Всі діти захоплювалися його татком, тільки Іринка мовчки стояла у кутку.
Пані Оля не любила яскраво малюватися, завжди заплітала собі тугий хвіст, де-не-де виднілася сивина. І одягала тільки сірі гольфи та штани. Ще й намагалася привчити доньку до того, що дівчинці для краси не потрібна косметика та дарувала книги. У тата був старенький запорожець. Іра соромилася навіть кудись їхати у цій машині, тому ходила пішки до школи. Ще й був сивим та все обличчя було вкрите зморшками.
Іра мріяла стати лікарем. Як вона любила дивитися на медсестер у білих халатиках. Старанно навчалася, вступила ще й на державне місце. Тоді радощі не було меж ні у дівчинки, ні в батьків. Вони завжди пишалися донечкою. Тато Сашко її завжди називав лікарем хорошого настрою.
Тоді вона працювала у місцевій поліклініці медсестрою, як до кабінету зайшов красивий юнак:
– У мене око болить. Я ремонтував меблі, здається, пилюка чи уламок потрапив. Не можу навіть моргати, дуже боляче.
А очі у хлопця дійсно були дуже красиві. Та ще й така чаруюча посмішка. Іринка навіть на декілька секунд просто застила на місці. Промила око, виписала каплі. Аж до кінця робочого дня згадувала про такого красивого незнайомця. Накинула на себе пальто, попрощалася з санітаркою та покрокувала до виходу, аж раптом побачила свого пацієнта.
– Доброго вечора. А я вже боявся, що вас не побачу. Ви мене просто врятували, око вже не болить. Ось, це для вас, у знак подяки, – радісно промовив хлопець та простягнув невеликий букет з польових квітів.
– Дякую. Добре, що у вас все минуло, – сором’язливо відповіла дівчина.
– Мене звати Андрій. Дозвольте вас провести додому. Надворі так пізно!
– Гаразд. Я живу неподалік, тут всього 10 хвилин йти.
Це було кохання з першого погляду. Все так було чудово, що хлопець через 3 місяці зробив їй пропозицію руки та серця. Однак, дівчина дуже хвилювалася – треба познайомити нареченого зі своїми батьками.
– Донечко, ми з батьком з радістю приймемо твого Андрія. Приходьте у неділю в гості, я тортик спечу та багато смаколиків приготую, – відповіла мама.
Дівчина ще довго не могла заснути. А що ж подумає наречений про таких батьків? Можливо, варто скасувати зустріч або ж просто щось вигадати. Так хвилювалася, що аж руки почали тремтіти.
Андрій купив для майбутньої тещі великий букет квітів та приніс тортик. Одразу знайшов спільну мову з батьком – риболовля та машини. Довго розмовляли, хлопець щоразу хвалив страви, які приготувала пані Оля.
– І чому ти раніше нас не познайомила? У тебе такі чудові батьки!
– Ти дійсно так вважаєш?
– Так! Така смакота, що просто пальчики оближеш. А твій тато такий розумний чоловік. Однак, мама у тебе красуня. Я тепер знаю, як ти виглядатимеш через декілька років.
Іринці стало одночасно приємно та образливо від таких слів. Адже вона постійно соромилася своїх старих батьків, а виявляється, що вони дуже хороші люди. Прийшла додому та одразу побігла до стареньких:
– Мамо, татку, вибачте!
– Що трапилося, доню?
– Та це просто нерви, весілля скоро, а ще на роботі проблеми…перехвилювалася через зустріч.
Вона не наважилася розповісти про справжню причину її сліз. Однак, тоді зрозуміла, що всі ці вона дуже помилялася. Не важливо, якого віку твої батьки, головне – що вони у тебе є та завжди будуть поруч.
А ви погоджуєтеся з такою думкою? Чому?
