У мене є чоловік Олег. Нічого не маю проти його молодшої сестри Марини, однак жінка, м’яко кажучи, дуже дивна. Вона мені одразу не сподобалася ще під час першого знайомства. Завжди крутила носом та косо дивилася. Однак, після того, як мій Олег влаштувався на роботу з великою зарплатою, то Марина ледь не щодня приходила до нас у гості та мило посміхалася. Я не могла вигнати її з дому, тому терпіла таку нахабну родичку.
Нещодавно ми купили велику квартиру, адже давно мріяли про сімейне гніздечко. Ще й донечка народилася. Знаю, що Марина досі тісниться в однокімнатній квартирі з чоловіком та двома синами. Звісно, що це не її житло, а орендоване. Мій Олег колись пропонував Петрові хорошу роботу, однак, той завжди відмовлявся та знаходив нові причини. Ну якщо він не хоче, то ми не будемо силоміць його влаштовувати до Олега на фірму. Мовляв, то йому графік не подобається, далеко їхати та і взагалі така робота не для нього.
Одного разу я зайшла у магазин. Тоді якраз на акції були смачні сосиски. Я взяла дві пачки – для себе та Марини. Але потім попросила касира забрали одну упаковку геть. Тоді зрозуміла, що Марина просто сіла нам з чоловіком на шию. Я вже на автоматі просто купую для неї продукти! Так, Олег достатньо заробляє, але я зараз у декретній відпустці, а ще треба гроші за іпотеку виплатити.
Звісно, що того вечора до нас у гості без попередження припхалася Марина. Ще й дітей своїх взяла.
– Ох, ну ви тут так розкішно живете. А ми досі тіснимося у тій маленькій кімнатці. Там навіть нема місця для того, щоб гостей покликати, – жалілася сестра. Я вже не звертала увагу на її слова, бо вона тільки скаржитися вміє, не хоче цю ситуацію поміняти.
– Олег пропонував твоєму Петрові хорошу посаду, водій рейсового автобуса. Там гроші на руки отримують щодня. А ви відмовилися, хоча грошей би вистачило вам на двокімнатну квартиру.
– Ну ти ще скажеш таке дурне! Іпотека – це добровільне рабство, я не хочу так жити.
– Але зате буде свій дах над головою та потім спадок для дітей.
П’ять днів на тиждень до нас у гості заходила сестра. Вона після роботи забирала хлопчиків з садка та без попередження приходила. Якраз встигала на вечерю. Ну і я на кухні ще мала додаткові порції для них варити. А ще посуд мити, прибирати. Так, я у декретній відпустці, але це не означає, що я вдома відпочиваю. Вже мовчу про те, що продуктів тепер вистачає хіба на 3 дні. Не хочу нікому дорікати їжею, але те, що ми родичі, не означає, що можна себе так нахабно поводити!
– А що у нас сьогодні на вечерю?
– Суп, – різко відповідаю.
– Ну ти ж знаєш, що мої хлопчики такого не люблять. А ти минулого тижня такі смачні котлетки готувала. Може завтра зробиш для них?
Від такої нахабної поведінки я ледь дар мови не втратила. Однак, вирішила нічого не казати Марині. Нехай їсть той суп. А ввечері, коли вона нарешті пішла геть, то захотіла поговорити з Олегом:
– Тобі не здається, що Марина надто часто приходить до нас у гості? Ну і так зловживає нашою гостинністю.
– Ну але ж це моя сестра, ми одна родина. Деякі люди взагалі двома чи трьома сім’ями в одному будинку живуть і нічого.
– Звісно, але вона щовечора приходить. Я маю готувати вечерю ще на неї та дітей. Вона ж навіть жодного разу не запропонувала хоча б помити посуд чи дати гроші за продукти! Чесно кажучи, я тут не кухарка та прибиральниця, а твоя дружина.
Ми тоді дуже посварилися. Олег так і не зрозумів, чому я так образилася на нього.
Наступного вечора Марина знову прийшла у гості:
– Олег розказав, що ти собі нову куртку купила.
– Ну так, зима скоро.
– Ну то неси стару, я її собі заберу.
– Ні. Вона у хорошому стані, я її обіцяла продати сусідці. Вона вже приходила та міряла, завтра обіцяла гроші принести.
– Можливо, варто все-таки сестрі віддати? Ну скільки ти отримаєш за цю куртку, 500 гривень? А сестрі вона потрібніша, їй зараз не легко, – втрутився у розмову чоловік.
– Не легко? А про нас ти подумав? Ну так, ми ж такі заможні, що можемо дозволити щовечора годувати твою Марину та ще її дітей. Я на цю куртку заробила, бо працювала. Так що я сама буду розпоряджатися своїм одягом. І знаю краще, що далі робити!
– Бачиш, Олеже, яка у тебе дружина! Жаліє для рідної сестри та племінників шматочок хліба! Ох, як мені тебе шкода, – Марина намагалася скорчити гримасу, ніби плаче, але погано виходило. Я навіть почала сміятися з такої безглуздої поведінки.
Олег попросив Марину піти додому та провів до маршрутки. А потім ми ще довго виясняли стосунки. Він вже сам не заперечував, що його сестра трішки знахабніла, але намагався виправдати таку поведінку. Але, на щастя, зрозумів, що помиляється.
Через декілька днів я вирішила зателефонувати до Марини та першою зробити крок на примирення. Але вона не відповідала. Що ж, байдуже. Зате тепер вона забула дорогу до нашої квартири та більше не приходить у гості.
Дівчина вчинила правильно? А що б ви зробили у такій ситуації?
