Ніколи б не подумала, що якісь питання з нерухомістю можуть довести наш з чоловіком шлюб до межі розлучення. А як ще з ним говорити? Поступатися своїми принципами я не хочу. Тим більше постає питання про житло для наших дітей.
Сергій мій другий чоловік. Ми живемо у моїй двокімнатній квартирі разом із нашими дочками. Точніше моя старша Варвара від першого шлюбу, і спільна доця Настуся. Я та діти зареєстровані тут, а чоловік – ні. Я з цим не поспішаю.
А його дратує, що в мене крім цієї є ще одна квартира. Там одна кімната. Точніше вона перейшла мені у спадок від бабусі. Через неї в нас і почалися ці розборки.
Я така жінка, що звикла думати наперед. Дочки вже підростають, треба дбати про їхнє майбутнє житло. Тоді я собі спланувала, що продам успадковану квартиру, візьму на маму іпотеку і куплю меншій дочці двокімнатну.
А чоловік мені каже продавати обидві й починати будувати будинок. Я не кажу, що проти будинку. Сама часто мрію, як п’ю зранку каву на власному ґанку. Але не зараз! Тому, що тоді моє фінансове становище може бути під загрозою, чого я дуже не хочу.
В нього ще є колишня дружна. Вони свого часу всиновили хлопчика, а потім народили спільну дитину. Тобто зараз чоловік виплачує третину своєї зарплати на їхні аліменти. Я наполягаю на тому, що він дочекався їхнього повноліття. Тоді повноцінні кошти можна вкладати у будинок. Але Сергій вважає, що 6-7 років це надто довго.
А я вважаю, що так не чесно. Уявіть. Я продаю одну квартиру, іншу здаю в оренду. Вплутуюся в іпотеку на спільно нажите майно. Виплачую кредит на маму за нову квартиру для дочки. А його третина доходів іде на іншу сім’ю.
Ще й свекруха доливає масла у вогонь. Каже, що зараз саме час купувати будинок. Але вона не має поняття, що це не так легко, як здається. Вона ж не купувала квартири своїм дітям.
Довелося радитися з юристами.
– Якщо дуже хочеш той будинок, то складімо шлюбний контракт. – кажу я до чоловіка.
– Що? Який ще контракт?
– Це формальність від якої мені буде спокійніше. Я готова вкласти гроші з квартири у дім. Але ділити його з твоїми дітьми й матір’ю я не намірена. Всяке може статися.
– То от як ти заговорила. Казала, що любиш, а тут намагаєшся якісь права качати. А що може статися? Ти вже намірилась в плюсі залишитись? Я нічого не пойму!
А як йому ще донести? Мені не підходить продавати своє, щоб вкладати у спільне. Я маю думати про дітей.
Що б ви робили на моєму місці?
