Моя бабуся була дуже мудрою жінкою. Якось ми вішали до Великодня модні, на той час, штори з асиметричними ламбрекенами та іншими крутими елементами. А вони все ніяк не чіпалися до стелі та падали на нас. Ми страх, як нервувалися. А бабуся сказала:
– Лишіть, я вже нічого не хочу. Справді, не хочу. От раніше, стрибала б зі щастя через ці модні штори. А тепер… штори та й штори. Воно проходить, … бажання. До речей, до людей… Воно не вічне.
Робіть те, що хочете, поки у вас є на те бажання. Тратьте гроші на дурниці. Не збирайте так, постійно відмовляючи собі у всьому, щоб купити щось і колись. А чи доживете ви до того дня? А бажання пройде, і радість від отриманого вже не буде такою сильно, якщо взагалі ще буде. Не відмовляйте собі ні в матеріальному, ні в почуттях, поки маєте на те бажання.
Напевне, це не просто так. Бажання проходить, щоб ми простіше прощалися з цим світом і не хапалися ні за що. Якби я повернулася у свою молодість, дівчата, я б жила одним днем і раділа кожному своєму бажанню…
Бабуся вже давно померла. А я взяла собі її слова, як життєве гасло, тому живу одним днем і радію кожному своєму бажанню!
А ви погоджуєтеся з думкою моєї бабусі?
