– Навіщо ти мене народила? І Данила? Якщо у тебе немає грошей? Тепер усі сміються над нами

– Я більше ніколи не піду в школу! – зі сльозами голосила Катя.

– У чому справа? – не розуміла Тетяна.

– Просто не хочу більше туди ходити! – вперлася дівчинка.

– Тебе хтось образив? – турботливо запитала матір.

– Так! – крикнула Катя.

– І хто ж?

– Ти!

– Не розумію. А яке відношення я маю до школи? – розгубилася матір.

– Навіщо ти мене народила? І Данила? Якщо у тебе немає грошей? Тепер усі сміються над нами, – схлипувала дитина.

Тетяна лагідно подивилася на доньку і відказала:

– Зачекай хвильку. Я погляну чим займається твій братик і повернуся.

Тетяна познайомилася з Олегом в дитячому будинку. Вони закохалися один в одного й одружилися. Згодом в них народилася донечка, а під час другої вагітності сталося горе. Олег загинув. Зважитися на аборт Тетяна не могла, хоча розуміла, що самотужки виховати двійко дітей буде надзвичайно важко. 

У жінки були мізерні заощадження на руках. Вона берегла кожну копійку і на всьому намагалася зекономити, бо знала, що після народження сина грошей потрібно буде ще більше. Мешкала сім’я у власній двокімнатній квартирі, яка дісталася їм з Олегом, як допомога сиротам. Розмінювати її на однокімнатну жінка не хотіла, аби в майбутньому було комфортніше. 

Особливих розкошів Тетяна забезпечити своїм дітям не могла. Вона самостійно в’язала їм іграшки, солодощі купувала лише на свята, а книжки з казками брала в бібліотеці. 

Та жодні труднощі не змусили жінку пошкодувати про свій вибір. Адже ті моменти, коли вони дружньо проводили час разом були безцінними. Щовечора перед сном вони говорили про все на світі і мріяли про світле майбутнє.

Тетяна увійшла на кухню. Данило сидів за столом, помішуючи ложкою суп.

– А може для мене знайдеться на обід морозиво?

– Синку, багато солодощів їсти не можна. Їж супчик. він дуже корисний, – з усмішкою сказала матір.

Коли жінка повернулася в кімнату, Катя більше не плакала. Вона мовчки сиділа на дивані і пильно дивилася в одну точку.

 – Розумієш, Валя запросила усіх однокласниць на свій день народження, окрім мене, – почала розповідати донька. – Я запитала, в чому справа. У відповідь вона мені сказала, що просто не хоче отримати в подарунок в’язаного ведмедя, як Оля…

– Катю, хіба в подарунках щастя? Хіба це справжня ознака дружби? От скажи, ти б зраділа, якби Валя прийшла на твоє свято навіть без гостинців?

– Звісно. Ми б все одно разом провели час.

– А як Оля відреагувала на ведмедя, якого ти їй подарувала?

– Він їй сподобався. Вона сказала, що він особливий і неповторний.

– Наприклад я б зраділа, якби ви з Данилом добре вчилися. Для мене це найкращий подарунок. Та хіба я буду тебе менше любити, якщо ти отримаєш двійку? – Тетяна обійняла доньку й додала, – Задумайся над моїми словами. Для мене ви найдорожчі у світі. Татко також вас обожнював…

Наступного дня Катя повернулася після уроків із хорошим настроєм:

– Оля відмовилася йти до Валі на день народження. Вона сказала, що краще прийде до мене в гості зі своєю новою грою!

– Це ж чудово. Я вам куплю морозиво, – зраділа матір. – А мені запропонували пекти тортики й тістечка на замовлення. Додатковий підробіток зайвим не буде. Можливо, до зими вийде наскладати тобі на нові ковзани.

– Мамо, краще спочатку купи Данилкові ту машинку, яка йому сподобалася в магазині, – ніяково сказала Катя.

А що для вас означає справжня дружба й істинне щастя?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Vasylyna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector