– Не роби того, що задумала, Надійко. Тобі зараз треба у Бога здоров’я для свого синочка просити

– У вас скоро буде дитина, – сказала лікарка і Надію ніби хтось вдарив важким молотом по голові. 

Взагалі, Надія та Денис дуже хотіли другу дитину, але не зараз. Їх старший Антон зараз був у лікарні і боровся за своє життя. На другу дитину не було ні сил, ні грошей.

– Краще позбутися, поки ще є час, – ці слова вдарили ще дужче.

У Антона була страшна хвороба. Він пройшов уже 2 курси хімієтерапії, але значних покращень не було. Надя була поруч із сином майже увесь час. Вона думала лише про те, як врятувати хлопчика. Одного разу, вона йшла коридором й знепритомніла.

Молоденька медсестра допомогла їй прийти до тями й запропонувала зробити тест на вагітність. Надя одразу відкинула цей варіант, тому що зараз взагалі іншими проблемами треба перейматися, та все ж вирішила перестрахуватися.

Виявилося, що дівчина була вже на 10 тижні вагітності. Лікарка сказала, що хімієтерапія старшого сина може погано повпливати на її здоров’я, оскільки вона постійно поруч із ним. Результати аналізів вже були невтішними. Дитина може народитися хворою. Всі рекомендували Наді позбутися її.

Дівчина вирішила дочекатися Дениса з роботи та розповісти про новину йому. Після довгого монологу чоловік відповів:

– Роби як каже лікарка. Я завтра з малим побуду, а ти їдь і роби все як треба.

Надя просто не могла повірити у те, що чоловік їй таке каже. Вони ж так мріяли про другу дитинку. Антону вже 6 рочків, саме час народжувати ще…

– Навіть не думай народжувати! – кричав Денис. – Нам треба Антона лікувати. Я працюю постійно, аби хоча б на ліки вистачало. Ми просто не зможемо витягнути двох дітей, зрозумій!

Надя дивилась на чоловіка, а від нього віяло холодом та болем. За останні місяці він сильно схуд, а під очима з’явилися темні мішки, які постійно нагадували про втому.

– Певно, ти маєш рацію, – з болем у душі сказала Надя.

– Надю, така доля, – сказала свекруха. – Бог до всіх милосердний, будуть у вас ще дітки. Йди до фельдшерки та бери направлення у райцентр, там все гарно зроблять.

Дівчина плакала усю ніч і ніяк не могла заспокоїтися. Хіба ж можна спокійно думати про те, що ти ось-ось позбавиш свою дитину життя? Зранку вона пішла до ФАПу. Медсестра виписала їй направлення та навіть записала до лікарки у райцентрі. Дивитися на Надю було просто страшно.

– Завтра зранку треба бути там. Сідай краще на перший автобус, – сказала медсестра.

Дівчина пішла додому. Цілий день та ніч думки не давали їй спати. З самого рання, Надя вмилася, вдягнулася та пішла на зупинку, правда перший автобус за розкладом відправляється лише за декілька годин. Ноги понесли її до рідної домівки, до мами. Жінка не очікувала побачити доньку так рано, тому одразу зрозуміла, що щось не так.

Надя все розповіла мамі та почала гірко плакати у неї на плечі. Ненька гладила донечку по голові та казала:

– Доню, не роби того, що задумала. Гріх це. Тобі треба дитину свою рятувати, а як Бог тобі допоможе, якщо ти таке надумала робити? 

Від цих слів легше не стало. Душа боліла ще дужче. Дівчина все ж пішла на автобус та приїхала до лікарні. Вона навіть не пам’ятала як зайшла у кабінет. 

– Ой, зачекайте, будь ласка, терміново до завідувачки викликають, – ці слова лікарки витягнули її з трансу. 

Надя озирнулася, побачила білі стіни та холодні металеві інструменти.

– Господи, що ж це я таке роблю, – сказала дівчина сама до себе.

Вона миттю одягнулася та вибігла на вулицю. Ковток свіжого повітря допоміг їй прийти до тями. Приїхавши додому, вона нікому нічого не говорила. Ніхто й не наважувався ставити зайві питання дівчині, яка щойно позбулася дитини. Денису, про те що в них скоро народиться донечка, вона сказала лише за два місяці, коли живіт почав рости.

Чоловік кричав на неї та просто не міг зрозуміти її вчинку. Вони зовсім перестали розмовляти. Говорили лише про лікування сина. Аналізи у Наді були не надто добрі, але вона не переставала молитися. Згодом, її забрали до лікарні. Одразу після народження дитину забрали та не показували Наді дні три. Вона вже почала перейматися й постійно запитувала медсестер. А ті відповідали:

– Дуже слабка ваша дівчинка. А ще й плями червоні на голівці.

Надя всі три днів провела на колінах у молитві. Вона просила Бога врятувати обох її дітей та просто допомогти. 

На четвертий день, Наді принесли донечку:

– Ось твоя красуня. Голодна дуже!

Через тиждень, Надію виписали з пологового будинку. Денис зустрів її з величезним букетом квітів та подарунками:

– Кохана, пробач мені, що я тоді так говорив. Дякую тобі, за нашу маленьку Богданку. Поїхали додому!

А вдома їх зустрів Антон! 

– Мамо! Ти як тільки поїхала до лікарні, мене одразу ж виписали. Аналізи всі просто чудові, а бабуся каже, що мене сестричка врятувала! Це правда? 

Як би ви вчинили на місці Надії? Залишили б дитину? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Julia
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector