Ірина вийшла заміж за Володю тільки тому, що так треба було. Всі подруги давно вже заміжні, діток народили, а вона ходить сама-самісінька.
Дівчина ніколи не кохала чоловіка, але знала, що варто їй лише посміхнутися недосвідченому кавалеру, як він без жодних вагань покличе її заміж. Так і сталося.
Бідолашні батьки Володі вже й не знали, як впросити сина, аби він відмовився від ідеї брати собі за дружину невиховану і нахабну дівчину, але Ірка його, наче приворожила до себе. Коли вони дізналися, що наречена ще й вагітна, то змушені були прийняти невістку такою, якою вона є.
За кілька місяців народився Іванко. Хлопчик ріс дуже веселим, безтурботним і добрим. Бабуся та дідусь не могли натішитися малюком. Але, схоже, вони були єдиними, кому до дитини було діло.
Ірина влаштувалася на роботу до місцевого продуктового магазину, а Володя працював шкільним учителем.
Ані в думках, ані в серці жінки й натяку не було на материнські почуття. Її тривожило тільки одне – де шукати бурхливе і пристрасне кохання? Часто вона його знаходила на стороні. Могла навіть на ночівлю додому не прийти. Володя закривав на зради дружини очі, удаючи сліпого. На це, мабуть, йшли усі його сили, бо сином він взагалі припинив цікавитися.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Втомилася Ірина створювати ілюзію щасливої сім’ї і вирішила, що пора їй розлучатися з людиною, до якої вона ніколи нічого не відчувала.
Тепер Іванко жив лише з матір’ю на орендованій квартирі. Йому це зовсім не подобалося, але іншого виходу просто не було. Дуже він сумував за бабусею та дідусем, яких тепер міг бачити лише кілька годин на день після школи.
Незабаром з рідними людьми взагалі довелося надовго попрощатися. Мати хлопця вирішила переїхати до іншого міста. Вірила, що саме там знайде нарешті своє щире та пристрасне кохання. Подруга допомогла їй влаштуватися адміністратором в досить престижний готель, керівництво якого запропонувало Ірині кімнату в гуртожитку.
Щоправда, там вона майже ніколи не з’являлася: надто була зайнята тим, що влаштовувала особисте життя. Іванкові довелося давати собі раду самотужки.
Нарешті в житті Ірини сталося справжнє диво – вона познайомилася з чудовим чоловіком, тож після стількох невдалих спроб їй, здається, вдалося відчути, що таке ці метелики в животі.
Невдовзі після знайомства жінка почала запрошувати Назара в гості. То їй потрібно праску зремонтувати, то телевізор налаштувати. Та зовсім скоро вона зауважила, що її обранцю значно цікавіше проводити час з її сином, аніж з нею.
Іванко ніколи не знав, що таке батьківська любов, тож коли Назар почав показувати свою прихильність, той одразу до нього прикипів.
– Ірино, схоже, що твій син не буде проти, якщо ми почнемо жити разом у моєму домі. Ми зможемо з ним на риболовлю ходити, коли він трішки підросте, я навчу його всього, що треба знати справжньому чоловікові, – запропонував Назар.
Хлопчик був просто у захваті: нарешті у нього з’явився справжній батько, якому він не байдужий.
– Іванко, як ти ставишся до того, щоб завтра вирушити на пікнік? Чи може поїдемо на річку? – Назар ставився до малого, як до рідного сина. Його перша дружина рано померла, тож вони просто не встигли завести діток.
– Тату, мені байдуже, куди їхати, головне з тобою.
Того дня чоловік плакав вдруге. Вперше, коли дізнався, що його коханої Оксани більше немає серед живих. Але сльози пролиті після слів Іванка – були сльозами радості.
Щастя одразу двох людей з легкістю зруйнувала Ірина. Одного вечора вона сіла поруч з Назаром і сказала, що більше його не кохає. Вона вагітна, але не від нього. Тепер у неї новий кавалер, в якому вона знайшла все, що так довго шукала.
Назара не цікавили подробиці зради. Його хвилював лише син:
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Ти залишиш мені Іванка? Пообіцяй, що ти не забереш його від мене?
– З якого дива? Він моя дитина. Я, до речі, отримую аліменти на його утримання, тож куди я, туди й він.
Розлука була болючішою, ніж здавалося на перший погляд. Іванко ніяк не міг відпустити свого тата, якого обіймав так міцно, як ніколи раніше:
– Татку, не віддавай мене. Я тебе прошу. Як же я тепер без нашого човна? Хто ж мене всьому навчить?
Назар хотів пообіцяти, що обов’язково іноді забиратиме його до себе, але сльози не дозволяли вичавити з себе жодного слова.
Ірина дорогою заспокоювала сина тим, що тепер у нього буде новий тато.
Тільки той чоловік до Назара й близько схожим не був. Постійно кричав на малого, дорікав йому шматком хліба. Іванко шукав прихистку у матері, але тій після народження доньки стало байдуже до сина.
Все життя дитини перевернулося догори дриґом: навчання закинув, шкільна успішність впала до найнижчого рівня та й зникати малий став часто з дому. Йшов рано, а повертався дуже пізно.
– Віддам тебе батькові, хай виховує. Мені до тебе руки не доходять, – казала Іванкові мати.
– Не треба, мамо. Краще я знову з дядьком Назаром житиму. Будь ласка.
– Ага! Ніби ти йому потрібен?
Виявилося, що потрібен, та ще й як. Назар увесь цей час тільки й сподівався на те, що колишня поверне йому його сина.
Ірина, як тільки почула, що чоловік готовий забрати її дитину до себе, зітхнула з полегшенням.
Годі й описати, як щасливо жилося малому з чужою, по суті, людиною.
Виріс, закінчив школу з відзнакою, вступив до університету, де й познайомився з прекрасною дівчинкою. Навідувався іноді в гості до матері, аби з поглянути, як його сестричка дорослішає.
– Сину, яким ти став? Мабуть, і дівчина у тебе з’явилася? – розпитувала красеня Ірина.
– З’явилася, з’явилася. Добре, я побіжу. Нам з дядьком Назаром іще човна ремонтувати.
Сердилася жінка на Іванка: як це так, чужа людина йому дорожча за власну матір?!
Але хлопцю було байдуже. Він точно знав, що Назар – його батько, а більшого йому й не треба було.
Коли в Іванка народилася донька, він зібрав усіх найближчих за одним столом. Ірина дивилася на сина та онучку і не могла повірити, що колись могла віддати свою рідну дитину в руки чужій людині. Хоча, в глибині душі вона розуміла, що тим самим врятувала хлопцю життя, бо завдяки Назару він став справжнім чоловіком.
– Дякую тобі за все. Пробач, коли зможеш, – сказала Іра Назару.
– Мене ти не скривдила нічим, а от Іванкові ці слова, мабуть, приємно буде чути.
Чи змогли б ви пробачити таку матір, як Ірина?
Чи вірите ви в те, що чужа людина може стати ближчою, ніж рідна?
Ви повинні навчити цих речей своїх дітей для їхньої ж безпеки!
Дужe пoтужнa icтoрiя прo гнiв, який знищує нac зceрeдини! Вoрoття нaзaд нiкoли нeмaє!
Дочка мого чоловіка не хоче зі мною спілкуватися, і ось, на своє весілля вона батька запросила, а мене ні. Мене це нітрохи не зачіпає
20 чудес кондитерської майстерності, які більше хочеться розглядати, ніж їсти
І до вoрoжки не хoди! Довжина мізинця може багато чого розповісти про ваше життя
Я рада, що після всього, що я пережила, у мене прокинувся материнський інстинкт. Тепер мені хочеться віддавати своїй донечці всю свою любов
9 ознак, які свідчать про те, що у вашого чоловіка є коханка
А невдовзі, мене звільнили. Сказали, що в дитячому будинку не потрібно настільки сильно привикати до сиріт або ж ставитися до них по-особливому
11 фільмів, сюжет яких змушує затамувати подих до останньої хвилини
Як мені вмовити дружину не подавати на аліменти? Буде собі жити в моїй квартирі, дітей вона любить, а на мене їй байдуже
Вам краще віддати Катю. Ви вже старенький, з роками буде все важче доглядати за дівчинкою
Топ сміливих стрижок, які вибирають лише впевнені в собі жінки
– Та ж Іван твій ще зовсім молодий! куди йому женитися? І на цій пройдисвітці! Можете тепер гроші ховати
14 звіряток, які більш емоційні, ніж гримаси Емілії Кларк
Подарували милого кошеня, а виріс смішний і капловухий звір
10 причин, чому Діви – кращі дружини і подруги
Вибирайте людей свого рівня цінностей
З кліток на неї дивилися десятки очей. Всі тварини були симпатичними по-своєму і всі самотні, у кожного була своя, часто непроста доля
Не зможу я без вас, – сказала вона. Не вийде у мене. Куди ж я вас – ви мої рідні коти
