Настя не уявляла свого життя без подорожей. З самого дитинства вона обожнювала їздити з батьками у гори, на море та міста України. Саме тому вона вирішила пов’язати із цим решту свого життя.
Настя створила свою турагенцію. Справи стрімко пішли вгору. Та дівчина не зациклювалась лише на роботі. Встигала й особисте життя влаштувати. Вийшла заміж за доброго хлопця Олега. Тепер вони подорожували разом.
ЇЇ фірма розширювалась. А з цим й обов’язків побільшало. Вже понад рік дівчина не йшла у відпустку.
– Все, потрібно кудись їхати! – думала вона, обираючи для себе та коханого цікавий тур. Раптом задзвонив телефон.
– Доброго дня! Ви Стасюк Настя? – почувся серйозний чоловічий голос.
– Так! А хто це?
– Мене звати Петро Іванович – головний слідчий нашого міста. Олег Анатолійович ваш чоловік?
– Так! Але я щось нічого не розумію!
– Вашого чоловіка не стало. Трагічне ДТП. Діло в тому, що вам потрібно зараз приїхати на розпізнавання тіла.
– Що? Не може бути! – у душі Насті наче щось обірвалось, а в грудях сильно стиснув жаль.
– Мені дуже шкода. Адрес я вже надіслав.
Настя не вірила почутому. Невже його коханого більше немає? Як так? Вона невпевнено вдягла пальто, взула туфлі. Глянула на ключі від машини, які лежали на столику, завмерла:
– Мабуть, краще, щоб я поїхала на таксі.
Через двадцять хвилин дівчина була в місцевому морзі. Слідчий підняв простирадло:
– Так, це він! – відповіла Настя, стримуючи гіркі сльози.
– З ним була дівчина! Ми не знайшли у неї документи. Ви могли знати її?
– Ні! – різко відповіда Настя і відвернулася від дівчини.
– Можливо це співробітниця чи сусідка?
– Я її не знаю. Можу дати вам контакти фірми, де працював мій чоловік, подзвоните туди. Я можу йти?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Так, пройдімо у коридор. У мене є ще кілька питань. – вони вийшли з кабінету.
– Це сталося на вулиці Франка. Ви здогадуєтесь, що ваш чоловік міг там робити?
– Ні. – Настя здивовано похитала головою. – Його родичі живуть далеко. А робота в іншій стороні. До речі в цей час він мав бути в офісі.
– Дякую вам! Якщо я дізнаюсь якісь деталі, то дам вам знати.
Настя повернулась додому сама не своя. Дівчина не могла знайти собі місця. Навіть нікому не дзвонила. Їй не вкладалось в голові усе те, що відбувалося з нею. Через годину їй подзвонили:
– Насте, це знову слідчий. Я дізнався, що ваш чоловік тиждень тому взяв відпустку. Ви знали про це?
– І гадки не мала. Він останні кілька днів був трохи збентеженим, але пояснював, що це на роботі якісь труднощі. І щодня їхав і повертався у звичний час.
У дружини виникло більше питань, аніж відповідей. І ким же була та молода дівчина? Настя не хотіла вірити у зраду чоловіка, але факти говорили про протилежне.
Наступні кілька днів Настя жила на автоматі. Вона повідомляла родичів і друзів про трагедію, відповідаючи усім на одні й ті ж питання. Зайнялась організацією похорону. Лише по поверненню додому дівчина дала волю своїм сльозам. Вона ще ніколи так сильно не ридала.
Через кілька днів до Насті подзвонив слідчий:
– Ми дізналися ім’я тієї дівчини. Аліса. Воно вам про щось говорить?
– Вперше чую. То вам відомо ким вона була? І як вони могли познайомитись?
– Аліса Олегівна залишилась без матері кілька років тому. Її вітчим – Роман Петрович удочерив її у п’ять років, але його немає серед живих. Єдиний опікун – бабуся. Виходить, що біологічним батьком був ваш чоловік.
– Що? Як… – Настя глибоко зітхнула.
– У нас є контакти бабусі, можливо вас зацікавлять якісь деталі, то ми надішлемо дані.
– Давайте, це їх не поверне, але можливо я таки зв’яжуся з нею.
Виходить, що чоловік був їй вірним, але звідки взялася та Аліса? Невже він зміг стільки років приховувати її від мене? Настя зібралася з силами й поїхала до тієї бабусі.
– Доброго дня! – Настя постукала в старі дерев’яні двері, які за мить відчинились на кілька сантиметрів.
– Що вам треба? – промовила бабуся.
– Мене звати Настя. Я дружина Олега – батька вашої онучки Аліси. Чи можемо ми поговорити?
– Ну заходь! – невпевнено і з підозрою в очах сказала та і відчинила двері ширше. – Проходь на кухню. Чаю зробити?
– Так, дякую! А як ваше ім’я?
– Марія Павлівна. – жінка пішла в кімнату, а за мить повернулася з кількома фотографіями у руках. – Це щоб ти краще все розуміла. Тут на фото твій Олег і моя дочка Світлана. Вони зустрічались недовго. Вона сама пішла від нього, бо хотіла перспективнішого кавалера. А через кілька тижнів дізналася, що вагітна від нього.
Казати Олегу не хотіла, щоб вберегти стосунки з Аркадієм. Та в них нічого не склалося. Одним словом не вміла вона чоловіків обирати. Минув якийсь час і вона вирішила відшукати Олега. Але дізналась, що він кудись переїхав.
– Так! Він глядів свою бабусю в сусідній області. Більше нікому було. А що далі?
– Алісі виповнилось п’ять років, коли дочка знайшла нового чоловіка. Роман був непоганий, але не без поганих звичок. Часом любив випити, погуляти. Але не скандалив. Навіть опікунство над дитиною оформив. Його вже теж нема.
– Добре. А коли Аліса дізнала хто її рідний батько?
– Та от, може кілька місяців тому. Дізналась і чим це все закінчилось! Аліса постійно його шукала. Стільки грошей і сил витратила! – зажурилась бабуся.
– І як Олег відреагував на неї?
– Спочатку не вірив. А потім став регулярно навідуватися і допомагати. Вони у той нещасний день їхали по ліжечко для Владусика.
– А хто такий Владусик?
– Та син Аліси. Вона теж не вміла обирати чоловіків. Завагітніла від першого ліпшого, а коли він дізнався про дитину, то одразу накивав п’ятами!
– І де цей хлопчик?
– Та як де?! В дитячому будинку! Мені вже скоро сімдесят років, я вже не зможу доглядати за дитиною двох років! Більше в нас нікого нема. Хоча батько хлопчика останнім часом хотів забрати його. Але нічого доброго з того не вийде! Він гуляща і дуже конфліктна людина. Краще нехай малий росте у сиротинці.
– Скажіть, де знаходить той дитячий будинок, і яке повне ім’я хлопчика? – поцікавилась дівчина і подякувала бабці за чай.
Настя сіла в машину і поїхала до рідного внука свого чоловіка. Вона ще не розуміла навіщо робить це, їй кортіло навідати хлопчика. Та коли вона побачила ці великі карі очі, то одразу розчулилась.
Наступного дня вона звернулася до свого юриста. Тепер Настя готуватиме усі необхідні документи, щоб дитина жила з нею. Адже хлопчик не винен, що втратив близьких людей. А так хоча б Настя зможе подарувати йому свою любов і турботу.
А як би ви вчинили на місці Насті?
Поставила нареченому окрошку з квашеною капустою і свининою, як у нас заведено. А він глянув у тарілку й пожартував так, що я відклала ложку
Найкрасивіші жінки за знаком Зодіаку. Чоловіків до них так і тягне
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
Чоловік в художній гімнастиці. Тепер ви бачили все!
Подруга з Білорусії навчила готувати деруни по-новому. Можна з’їсти разом з ложкою, такі вони смачнезні!
Рік після розлучення до мене у гості прийшла свекруха. І я була вражена, коли побачила її “подарунки”. Одразу почала плакати та цілувати їй руки
“Я можу себе обслуговувати, мені не треба пелюшки приносити, рот витирати”: як Терен живе після ампутації обох ніг
– Галю, ти тільки не плач! Він житиме! – стривожений Іван підійшов до дружини, йому дзвонила сваха. – А ти чого так зблідла?
Не стала Ірина для Іванка гарною матір’ю. Добре, що чужа людина змогла замінити йому батьків
Не очікувала я, що свекруха знайде собі на старості літ чоловіка, який зіпсує наші стосунки
Розіграв свою колишню! Вираз її обличчя треба було бачити!
Нещодавно їздила до брата в гості. Була готова до всього. Але це вийшло за всі рамки
Один сімейний відпочинок перевернув моє життя з ніг на голову
Дата, коли ви народилися, може багато чого розповісти про ваш характер та долю. Крім цього, число також вказує на вашу майбутню професію
Олеже, яка у тебе дружина! Дорікає мені і племінникам шматком хліба! А за стару куртку того й дивись – накинеться
На весіллі свекруха хотіла зі мною серйозно поговорити. Сказала, що віддасть нам з чоловіком двокімнатну квартиру у місті, тільки б ми не їхали у село до моїх батьків
Родичі хотіли влаштуватись до мене на роботу, а коли я відмовила, почали говорити, що я дуже жадібна
16 собак, які так змінилися після стрижки, що власники не одразу впізнали своїх улюбленців
Катя повернулася до мами і запитала: – Мама, чому вони так сказали, яка я «помилка?
