– Не впізнаю Вас в гримі, – пожартував чоловік. – Сергій Громов, – відповів бомж і підняв обдерте, брудне кепі

Декілька тижнів тому мій чоловік зустрів на вулиці свого однокласника. Взагалі в школі з ним майже ніхто не спілкувався. Він завжди був дуже самовпевнений, любив підкреслювати свій розум та оригінальне мислення. Таких задавак ніхто не любить, але тоді його це геть не хвилювало. Навіть після школи з ним ніхто не спілкувався. Коли всі ще вчилися в університетах та були в армії, він вже будував свій бізнес. Потім ходили чутки, що він взагалі закордоном живе й після цього всі його загубили. 

Вже всім однокласникам майже 50 років, а зустрічалися вони вже дуже давно. Та й ніхто навіть не думав про це, як раптом на вулиці чоловік почув своє шкільне прізвисько. Він обернувся й побачив, що це кричав якийсь безхатченко. 

– Не спізнаю Вас у гримі, – пожартував чоловік. 

– Сергій Громов, – швидко представився бомж та зняв своє брудне кепі. 

– Та ну! – ніяк не міг повірити мій чоловік у те, що колись успішний бізнесмен міг скотитися до такого. Проте коли почав придивлятися, то помітив знайомі риси обличчя. 

– Змінився трохи, правда? – з гіркою посмішкою запитав Громов. 

Ілля мій не знав що відповісти, тому просто знизав плечима. 

– Мені допомога твоя потрібна. 

Чоловік хотів був дати йому грошей, але той його зупинив й сказав, що проблема не у фінансах. Виявилося, що у Громова була 10-річна дочка. Він лагідно називав її Зайчик. З її матір’ю він познайомився давно, але коли дізнався про вагітність, вирішив просто відкупитися. На той час він був успішним бізнесменом й таких дівчат у нього було дуже багато. 3 роки тому Віра страшно захворіла й звернулася до нього по допомогу. Він навіть хотів допомогти, але європейські канікули з черговою коханкою геть затьмарили його розум й він забув про свою обіцянку. 

– Віра померла… Сьогодні. А я її тоді кинув. Можливо, якби я зробив все інакше, то вона була б жива. А тепер Зайчика можуть забрати. Я ж її єдиний родич і той безхатченко. Підеш зі мною до неї?

В його очах миготіли сльози. Чоловік у мене взагалі дуже добрий, тому відмовити не зміг. Пішов разом з Громовим. Довго вони йшли. Машиною було б набагато швидше, але Ілля не хотів його в салон пускати. Занадто вже неприємно від нього пахло й він знав, що я потім буду дуже злитися. Тому йшли пішки. Дійшли до якоїсь старенької п’ятиповерхівки. Квартира Віри знаходилася на першому поверсі. Двері були незамкнені, а в коридорі стояв важкий запах ліків.  

– Вона була така маленька й бліда у тому інвалідному візку. Одні очиська великі. А ручки, як гілочки, – зі сльозами на очах розповідав мені Ілля. – Треба щось робити, треба якось допомогти. 

Чоловік завжди йшов до мене з різними проханнями. Так ми рятували пташок, котиків та песиків. Але ж це не тварина, це жива людина! 

– А де дівчинка зараз? – запитала я. 

– У сусідки. Вона дуже добра жінка. Коли Віра хворіла, то саме вона за Зайчиком доглядала, – відповів Громов.

Ми вирішили, що про смерть Віри потрібно повідомити, проте спочатку, Громова треба відмити та нормально одягнути. Він же розумний чоловік. Якщо сильно захоче, то зможе повернути собі свій успіх.

Всі нюанси з документами ми владнали. Навіть тест робити не довелося, адже у свідоцтві про народження Сергій Громов був зазначений як батько. Жили вони у квартирі Віри. Чоловік навіть віддав йому свій старий комп’ютер й Громов швидко почав заробляти. Здавалося, що Зайчик повернула його до життя й навчила цінувати все, що у нього є. Згодом вони завели собаку, тому що дівчинка дуже любила тварин. Взагалі, я б не сказала, що свого часу він від неї відмовився, адже стосунки між ними були надзвичайно міцними. 

Одного разу мій Ілля якось сидів з ним на дитячому майданчику й Сергій сказав:

– Знаєш Ілля, а ти ж останній до кого я підійшов. Мені тоді всі відмовили…

Ви б допомогли старому однокласнику?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Julia
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector