Ми з чоловіком недавно вийшли на пенсію. Наші діти вже дорослі. Мають свої сім’ї й живуть окремо. У нас два сини.
Колись ми всі жили у просторій трикімнатній квартирі. Заробляли не так вже й багато. Просто вистачало. А коли зайшла мова за весілля обох дітей і де хто буде жити, то ми трохи заметушилися.
Купувати нові квартири не було за що. Скромні весілля ще їм зробили. Але й жити всі в одній квартирі вже не збиралися. Тоді постало питання продавати наш дім, купляти однокімнатну, а решту грошей ділити між синами, щоб вони доклали до кредитів на своє житло. Так і вийшло. З часом вони з невістками потішили нас внуками.
З наших з чоловіком батьків залишилась лише його мама. Вона жила в селі за 90 кілометрів від нас. Ми старалися їздити до неї чим частіше. Вона там одна залишилась у невеликій хатині. Тримала господарство. Ми допомагали на городі й біля хати, чоловік лагодив всякі дрібниці.
Та роки взяли своє. Вона вже не мала сили ні на що та і здоров’я підводило. Господарку поступово продали. Переїжджати до нас вона не збиралася. Та і місця як такого не було.
Настала зима. Ми все на Різдво їздили до свекрухи. А цього року чоловік добряче захворів. Голосно кашляв і постійно був втомлений. Їхати за кермом було б небезпечно. Тому я вирішила наготувати смачненьке вдома і передати маршруткою чи сусідом зі села.
Я запекла ребра, наробила салатів, пиріжків і посмажила рибу, накрутила голубці. Все поскладала і попідписувала, щоб сусідка знала, що дати свекрусі зараз, а що можна заморозити. Ще фруктів, овочів їй накупили, хліба, цукерок.
Її сусідка – пані Марина допомагала глядіти за свекрухою. Ми їй платили дві тисячі в місяць, щоб вона до неї приходила, доглядала, годувала. Для неї це були непогані гроші, бо вона ще виховувала маленьких дітей. А нам так було спокійніше за стареньку. Не будемо ж кожного дня їздити.
Того разу в місто поїхав чоловік Марини. Ми заодно йому ті пакунки й передали. І заплатили за бензин. А потім я почула у свій бік велику купу претензій. Подзвонила сестра свекрухи:
– Що ти собі придумала? Вже зовсім хочете забути про сестру? Чула ви сусідом їй їсти передавали! То вона на Різдво буде одна? То відколи таке? – не замовкала та.
Я послухала це все і просто поклала трубку. Мало того, що вони живуть на сусідніх вулицях. То та сестра перехвалена ні разу її не навідала. Сильно принципова! Хоча і молодша і мала навпаки допомагати! Я так вважаю! Так, у кожного діти, внуки, господарство, але на Різдво вже б могли її до себе взяти!
Ми допомагаємо свекрусі усім чим тільки можемо, а в результаті виходимо винними. Чи то родина така, чи що? Не пойму!
Жалію, що змовчала тоді! Ви б так само висловили все, що думали?
