Коли хтось хоче піти, його не треба зупиняти.
Повірте, він все одно піде.
Якось я була свідком такої ситуації:
День весілля. Усі бігають, останні приготування. Неочікувано у вітальню виходить наречений:
– Я не хочу одружуватись.
Наречена ледь не зомліла, тесть випив декілька стопок горілки підряд, теща аж сіла від здивування. Як так? Уже і гості на порозі. Маємо зробити весілля! Ледь вмовили хлопця таки взяти шлюб.
Усе б нічого. Це можна було вважати якимсь хвилюванням, але через рік пара таки розійшлася. Це були жахливі стосунки. Правду кажуть: “силуваним конем не поїдеш”.
Насправді молоді люди і не збиралися одружуватися. Їх змусили це зробити батьки. Просто мама та тато нареченої не могли змиритися, що їх донечка житиме разом з хлопцем без шлюбу. Одружилися, з’їхалися. Виявилося, що пара абсолютно несумісна у побуті, сексі та навіть ритмах сну.
І нащо було змушувати їх одружуватися?
Була я свідком ще однієї жахливої ситуації. Шлюб вже давно тріснув. Чоловік хотів мирно розійтися. Жінка не бажала розлучення. Вона кричала, що це егоїзм, шантажувала дітьми. Почалися взаємні зради, конфлікти.
Якось я побачила одну з таких сварок:
– Ти егоїст і мерзенне створіння. Терплю тебе тільки заради дітей!
– Це я залишився у сім’ї лише через дітей. Ти знаєш, що мені вже остогидло це все. Коли ти думала не лише про себе? Я усе для тебе робив, а ти лиш носом воротила, розказуєш, що всі погані. Подивись нарешті на себе!
– Ти мене зрадив!
– Я? Ти перша побігла до іншого. Ще й хвалилася цим. Хотіла мене принизити? Не вийде. У мене теж є людська гідність.
Так вони і жили. Діти при першій можливості з’їжджали з квартири. Не могли просто терпіти атмосферу у домі.
Не зупиняйте того, хто вирішив піти.
А ви відчуваєте себе залежним від деяких речей? Яких саме?
