Ми з чоловіком живемо у столиці. Переїхали туди одразу після одруження. Сама ж я з невеличкого провінційного містечка. Там зараз живе моя матір і сестра. Нещодавно я дізналася, що ненька занедужала. Втім, знала, що неподалік материного дому живе її друга донька. Надія була тільки на Оксану, мою старшу сестру.
Я молодша від неї на декілька років. Втім, у мене, як і у сестри, є чоловік та діти. Щоправда в неї доня 20-ти років, а в мене двійнята.
Склалося якось так, що сестра мамі допомагала значно більше, ніж я. У мене, направду, змоги не було зовсім. Живу далеко та й на роботі постійно. А у вільний час потрібно поратися в домі, доглядати за дітками.
І ось я дізналася, що наша мама сильно занедужала. Навіть у лікарню довелося везти. Ми з чоловіком залишатися осторонь не могли. Якщо я не мала змоги приїхати додому, то хоча б лікування оплатила цілком.
З клініки Оксана забрала неньку до себе. Сказала, що нагляне за нею, доки тій не стане краще.
Але не минуло й дня, як мені подзвонила сестра.
– Якщо я вже взяла маму до себе, то й доглядатиму її самотужки. Але ти повинна розуміти: хто батьків доглядає, тому й майно все переходить. Тому прошу тебе по-доброму відмовитися від материного дому. Тільки їй про це поки що нічого не кажи. Потім розберемося.
Мені аж очі на лоба полізли. Оце так вигадала моя Оксана. Я розумію, що вона бідкається про це вже зараз, бо незабаром мамі стане краще й вона повернеться додому. Їй, до слова, тільки 65 років нещодавно виповнилося. Куди там про спадок говорити. Втім, Оксана думає наперед. Хоче все підлаштувати з вигодою для себе.
Я сестрі так і сказала, мовляв, поки ще занадто рано говорити про поділ дому. Та й мамі скоро стане краще. Тоді разом і поговоримо про все, якщо її так турбує ця тема.
Тоді Оксана різко замовкла. А через тиждень знову набрала мене.
Цього разу вона повідомила, що неньці стало гірше. Тепер за нею потрібен постійний догляд. Матінка жити самостійно вже не зможе. Я здивувалася такій різкій зміні подій, але перечити не стала, бо не знала всієї ситуації. Пообіцяла подумати над її пропозицією, а наступного дня приїхала зі столиці додому.
У дворі мене зустріла бадьора та жвава матір. Вона була рада бачити мене та онуків. Запитувала тільки, чого це я без попередження. А то вона б стіл святковий накрила. Нас помітила Оксана. Зупинилася на порозі дому, як укопана. Почервоніла.
З’ясувалося, що гірше неньці не ставало. Вона прийшла до тями одразу ж після лікарні. Займалася побутовими справами й ні на що не жалілася. Тільки Оксана чомусь не хотіла відпускати її до власного дому. Того ж дня ми відвезли стареньку до її будинку.
Сестра тільки мовчки поглядала на мене. Матері я вирішила нічого не казати. Навіщо їй знати, Оксана ще за її життя спадок ділить.
А річ у тім, що дочка Оксани, про яку я вже сьогодні згадувала, заміж виходить. От молодятам і потрібне власне житло.
Сумно, звісно, що сестра вирішила піти таким підлим шляхом. Могла ж усе пояснити нормально. Ми б щось придумали. А зараз на цю ситуацію я дивлюся вже по-іншому. Не хочу, щоб моя мама залишилася на вулиці.
До слова, племінниця мене на своє весілля так і не покликала. Оксана на мене зла. Але мені діла до того немає. Головне, що у мами все було гаразд.
Що думаєте про вчинок Оксани?
Як можна було б уникнути такого непорозуміння?
