Це ж треба! Зустрілись в трамваї з колишнім чоловіком! Випадковості не випадкові.
Втікати один від одного не стали, вже не малі діти. Тим паче розлучались за згодою обох сторін. Прожили вони разом три роки. Та що було, те загуло.
Хоч від тоді минуло не так багато часу – 10 років, та Стас постарішав і волосся у нього менше стало. Виглядає серйозніше, солідніше.
А Катя все такою ж залишилась, одягнена, як завжди, зі смаком. Красива.
– Як житя? – спитав чоловік.
– Добре.
– Сама? Чи когось знайшла? – не втримався і поцікавився Стас.
– Знайшла. Прокурора, серйозна людина. Щоправда, зайнятий, постійно на роботі. А я вдома сиджу, домогосподарка. Квартиру, у якій ми жили продали, натомість дачу купили. Тепер влітку туди відпочивати їздимо.. А ти як?
– Теж одружився. Моя Оленка директор продуктового магазину. Вона багато працює, нерви страшні – звіт за звітом. Ми відпочивати їздимо закордон, дачу теж хотіли, але потім подумали, що це метушні багато..
Мовчать. Дивляться один на одного. Про здоров’я спитали. Про батьків. Стасової мами не стало. Зітхнули важко. Розмова не клеїлася.
– А до заміжжя як жилось? Не шкодувала, що розлучилась?
– Не шкодувала.. – жінка подумала і додала – важко лиш спочатку було.. А ти?
– Мучився дуже. Шкодував. Та Оленка змогла мене відволікти. Вдалось сім’ю гарну створити..
Зупинка. Вийшли обоє. Кивнули один одному і розійшлись у різні сторони.
Стас пішов до своєї кімнати у гуртожитку. На кухні купа народу, всі кричать, веселяться. А він не хотів когось бачити. Сумно йому було.
Тоді, після розлучення, серце рвалося на шматки. Пити почав. У борги заліз. Мало з того світу не пішов. Мати не витримала… Після її смерті квартиру продав, аби розрахуватись з колекторами. Тепер у гуртожитку мусив жити.
З іншими жінками він спілкуватися не міг. У його серці була лиш вона одна одна. Катя.. Чому він їй збрехав? Засоромився, мабуть. В такому віці і один..
Катя повернулась у свою квартиру. Тишина. По коридору плавно ішов кіт Прокурор.. Дивне ім’я. Але Каті подобалося. Сиділа і думала: навіщо неправду сказала? Це ж реальності не змінить..
Що стає причиною банальної брехні? Чому людям інколи так важко говорити правду? Що керує ними в той момент? Страх? Відчай?
Вона – в однокімнатній квартирі з котом, а він – в гуртожитку. Обоє самотні. Покинуті душі…
А ви брехали, тому що вам було соромно сказати правду?
