– Я вже не витримую. Дивитися на тебе не можу! – заявив чоловік, який сів вечеряти й випустив ложку з рук.
– Що не так? – жінка підняла ложку з підлоги. – У тебе настрою нема чи що?
– До чого тут настрій? Краще на себе у дзеркало подивися! Невже тобі не хочеться стати такою, як колись?
– Ти що, я народила лише три місяці тому. Вага так швидко не піде. Звісно я стараюсь і роблю все можливе – відповіла стурбована дружина, поправляючи свій халат.
– Щось не видно! Ти не пробувала менше їсти? Ми ж навіть не можемо разом кудись сходити, соромно на тебе дивитися.
– Так це ж тимчасово, невже ти не розумієш? – захищалася Злата як могла, вона все частіше помічає холодне ставлення чоловіка, вона думала чоловік ревнує до дитини й аж ніяк не очікувала на його зізнання.
– Ой, кому ти це розказуєш? Якщо зараз немає ніяких змін, то завтра тим більше не буде! Я навіть спати з тобою не можу. Думаю це кінець. Я подаю на розлучення. Тим більше я зустрів іншу, струнку, вродливу не те, що ти – заявив чоловік.
– Ох, то ти думаєш вона такою ж стрункою буде, коли народить тобі дитину? Помиляєшся! – жінка ледве стримувала сльози.
– А їй не прийдеться народжувати! Ми заберемо сина собі! Ти без житла і роботи йому ніякого майбутнього не забезпечиш. А моя Анфіса все зможе! Я просто впевнений.
– Я не віддам свого сина! – закричала вона. – Хочеш іти – забирайся! А дитину мою не рухай!
– Ой, це що тобі вирішувати? Не сміши! – чоловік єхидно посміхнувся і пішов з дому.
Того вечора він стояв з квітами біля дверей нової коханої.
– Твій вигляд просто шикарний! Це тобі!
– Дякую! Проходь – промовила радісно Анфіса. – Я ще не приготувала вечерю, трішки зачекай.
Чоловік пройшов у кімнату і ввімкнув телевізор, а через пів години вже сидів за обіднім столом.
– Я не знаю чи тобі сподобається, але я старалася – дівчина поклала тарілку не дуже смачної їжі перед коханим, але він цього не показав.
– Дуже смачно! – збрехав він, бо звик до смачної їжі дружини. – А ще сьогодні я подав на розлучення! Тепер у мене до тебе серйозне питання. Ти вийдеш за мене заміж?
– Так! – пискнула від щастя блондинка і кинулась йому на шию. – У мене теж є дещо для тебе! Я вагітна!
– Який термін? – він не поворухнувся.
– Сім тижнів – стурбовано відповіла коханка.
– Це добре, ще встигаємо. Завтра запишу тебе у клініку!
– Але я хочу дитину!
– Так вона у тебе буде! Я заберу від жінки свого сина.
– Я хочу свою дитину. Від мене і тебе!
– Годі з мене дітей. Я вже маю одного. А тобі, що зовсім не жаль своєї фігури?
– Забирайся звідси! – кам’яним обличчям відрізала та.
– Що?
– Я сказала геть! Можеш повернутися до своєї дружини, поки вона тебе не послала. Бачити тебе не хочу!
Реакція дівчини здивувала чоловіка, він не розумів, чому вона так розсердилась, адже він хотів якнайкраще. Та зрозумівши, що це кінець він таки повернувся додому. Відчинив двері й почув гробову тишину.
– Невже сплять?
Він зайшов у спальню і там не було дитячого ліжечка. Одягу на полицях теж, а на столику лежала записка від дружини:
“Я дам тобі розлучення, але син залишиться зі мною за будь-яких умов. У мене є люди, які завжди мені допоможуть і підтримають. І я тобі не говорила, але жити мені є де, отримала спадок. Тому можеш не хвилюватися! Я ніколи тобі не пробачу всі ті образи й зазіхання на мого сина! Прощавай.”
Чи визнає чоловік свою провину?
