Надворі спекотний серпень. Сонце так пекло, що смола плавилася на асфальті. Та дорога вела через все село. За день проїжджало дуже багато машин, але згодом ставало тихо. На вечірню прохолоду тоді чекали всі.
Баба Леся у таку спеку не любила готувати вдома. Все поралася у літній кухні, щоб було більше свіжого повітря. Того дня вона взялася робити закрутки на зиму. Закрутила огірки, помідори та варення зі смородини. Його дуже любить її дочка Ліда, що переїхала жити в місто. Баба Леся втомленими ногами повільно пішла до хати. Сьогодні вона багато попрацювала і хотіла нарешті відпочити. Її дочка любить приїжджати влітку до села. Разом зі своїм чоловіком вони проводять тут свою відпустку. І повертаються завжди з баночками від бабці.
– Мамо, та в нас ще є з минулого року. Дякуємо, але ми не встигаємо їх з’їдати, залиште собі, вам зараз більше треба вітамінів. Мамо! – просила її Ліда. Але жінка все одно клала до сумки кілька закруток.
Баба Леся дуже любила згадувати минулі часи. От сідала біля вікна, задумувалась про свої молоді роки, чоловіка красеня і малесеньку Ліду. І зразу їй так сумно ставало, вона сильно скучала за дочкою, бо жила зовсім одна. Дівчина просила маму переїхати до її просторої квартири в місці. Деколи баба Леся навіть починала збирати свої речі, але щось її не відпускало і вона залишалася там. Дуже вже любила вона свою домівку.
Любила за запах мокрої землі після зливи, ту прохолоду кожного вечора та аромати квітів біля вікон. А запах кошеної трави й сухого сіна чи домашнього меду. Як можна було з цим попрощатися? Та дочка не розуміла своєї мами.
Баба Леся швиденько відчинила вікна, напустила свіжого повітря, розігріла вечерю і перед сном почала молитися. Просила в Бога щастя і здоров’я собі та дочці, її чоловіку Сергію. Просила і діток для них, бо щось так і не змогли зачати, а роки ідуть. Сумно стало бабі, та раптом вона почула чиїсь голоси. За вікном хтось голосно сварився. Жінка вийшла на подвір’я і побачила, людей біля сусідньої хати. Там колись жила її покійна подруга. Тепер хата і земля була продана чужим людям, не хотіли її діти залишити собі батьківську хату. Нові сусіди були сімейною парою з дитиною. Але бабі Лесі вони зразу не сподобалися. Як не день, то п’янки гулянки у них. Лише дитини їй було шкода. Дівчинка ходила в школу, але часто сиділа на подвір’ї, щоб не слухати розгніваних батьків. Баба Леся побачила, що дівчинка витирає сльози та запросила її до своєї хати.
– Дитинко, ти тут не сиди одна, ходімо до мене, я тобі дам щось дуже смачне. Як тебе звати? – лагідно промовила бабця.
– Мене звати Орися. Та ні, вони скоро заспокояться і я піду додому.
Баба Леся здивувалася, бо її маму теж звали Орися.
– Ходімо, я покажу свій дім, просто зайдеш в гості, а то я зовсім одна на старості років.
Дівчинка недовірливо глянула. Вона згадала свою улюблену бабусю і як любила бути з нею. Поки та була жива, дівчинка була дуже щаслива. Але потім їй прийшлося повернутися до мами з вітчимом, у їхні постійні розборки та байдуже ставлення.
Бабця насипала дівчинці гарячого борщу і поклала на тарілці налисники з сиром. Орися так посмакувала все, подякувала і хотіла вже йти назад, бо було пізно і її хилило на сон.
– Ти вже йдеш? Так лягай у мене поспиш. Мама не помітить, що тебе нема. – просила баба Леся.
– Так, добре. – засмучено кивнула Орися і залишилась. Їй подобалась тиха і затишна хата баби Лесі. Відтоді вона часто приходила в гості. Бабі Лесі дівчинка була за внучку, вона раділа, що дитина вдалася чемна і гарненька не зважаючи на своїх батьків.
Та і Люді з Сергієм дівчинка дуже сподобалася. Вони недовго залишались у баби, а та все проводжала їх зі сльозами на очах. Так і минали дні. Орися щодня приходила до баби Лесі, а вдома майже не з’являлася. Настала осінь, вони разом робили уроки, дивилися мультики, пекли пиріжки. А з часом і сніг на порозі впав, ліпили сніговика і пили какао.
Морозна була зима. Одного ранку баба хотіла наліпити вареників, але побачила, що мука закінчилась і зібралася в магазин. Там вона неочікувано побачила маму Орисі, яка знову купувала алкоголь. Баба не витримала і сказала до неї:
– Ну скільки можна молодій жінці так поводитися? Ти за свою дитину взагалі не думаєш! Краще купила б їй фрукти та цукерки! – розгнівалась баба.
– Не твоє діло, стара! Не вказуй мені, що я маю робити!
Баба Леся похитала головою і пішла. Вечері почула, як хтось стукає у двері. Вона відчинила і побачила Орисю з портфелем.
– Знову сваряться? – спитала бабця.
– Знову. – сумно кивнула дівчинка.
– Ну заходь, я якраз вареники зварила. Як твій день у школі? Що цікавого робили?
Так вони лягли спати. Аж раптом бабу Лесю розбудило яскраве світло. За вікном справді щось світилося. Вона вийшла надвір, як і решта сусідів, та було вже пізно. Горіла хата Орисиних батьків. Вони стояли збоку і горланили, а полум’я вже встигло все зруйнувати. Дівчинка теж побігла до мами й вони разом кудись пішли.
За тиждень до баби Лесі подзвонила дочка, питала як справи.
– Орисю забрали в дитячий будинок, ой як серце крається…може ми її… – відповіла бабця.
– Мамо, давай так і зробимо, всиновимо її. Вона вже нам як рідна. – Радісно сказала Ліда.
Так і сталося. За кілька місяців документи були оформлені. Вони були такі щасливі. І вже всі разом жили у місті.
Як би ви вчинили на місці баби Лесі? Як би могла скластися доля маленької Орисі?
