Ми ж чоловіком вже 9 рік живемо у великому місті. Самі родом зі села, тому до родичів приїжджаємо досить рідко. Буває вони до нас навідуються на день-другий прогостювати.
Життя налагоджене, виховуємо сина. Обоє ходимо на роботу. Ні сварок, ні образ між нами немає. Ми давно притерлися і живемо душа в душу.
Сталось так, що свекруха залишилась в селі зовсім одна. В бідному селі, без допомоги, аптеки й зручностей, які в нас на кожному кроці. Не знаю, чи туди колись доїжджала швидка допомога.
Стало мені лячно за жінку. У нас три кімнати, от я і подумала, що ми б могли поселити її в нас.
Жінка зраділа. Хоча і вагалася. Перші тижні були просто чудовими. Велика родина, затишні сімейні вечори, дозвілля, походи в магазини чи якась культурна програма. Тепер ми спокійно могли залишити на неї сина. Частину хатніх обов’язків зійшло мені з рук і я відчувала шалене полегшення.
А потім все пішло шкереберть. При чому я сама все зруйнувала. Якщо можна так це пояснити.
Діло було так. Я повернулася з роботи пізніше звичного. Інколи в мене з’являлася додаткова робота і я могла затриматись. З чоловіком стосовно цього ніколи не було проблем.
І тут я відчиняю двері. Ніхто цього не почув. І розумію, що на кухні свекруха розмовляє з коханим про мене.
– Ти добре дивися! Я ходила на закупи, не знаю як, як я потратила набагато менше ніж вона розказує. А може вона гроші від тебе не просто так бере? А ті її пізні повернення додому? З роботи чи десь гуляла і тобі не каже?
Я мало не розплакалася. Я аж ніяк не очікувала почути таке від неї. Все ж було чудово, навіщо на пустому місці роздувати з мухи слона?
– Ви праві! – гордо зайшла я на кухню. – Коханий дивись добре, що буде далі. Але виходить так, що ви сидите на моїй кухні, у моїй квартирі. Так, я не одразу тобі це сказала, пробач. Ви знаєте де тут двері. Самі вирішите хто покине завтра квартиру разом зі своїми речами.
Наступний ранок я ніколи не забуду. Чоловік разом з мамою переступили поріг і більше не повертались.
Мені було боляче. Адже я сама впустила її у свій дім, а вона ще посміла поливати мене брудом. І виходить так, що чоловік не цінував наші стосунки, якщо так легко їх завершив, навіть слухати мене не збирався.
То хто тут винен?
