Моя квартира в центр міста. Я живу сама, бо вдова вже як сьомий рік. Сумно мені без коханого. Недавно я стала власницею двокімнатної квартири. Успадкувала від свого рідного дядька і вирішила здавати її в оренду.
Квартира була в непоганому кварталі, акуратна. Жильці теж порядні молоді люди. Тримають в ній чистоту, вчасно виплачують гроші.
Невдовзі зіграли весілля мого сина. Він одразу запланував накопичувати на власне житло. Хоча я планувала переписати на нього ту другу квартиру. Син з невісткою жили окремо і вже назбирали на перший іпотечний внесок. Я не заперечувала.
Через пів року невістка завагітніла. Я з кожним днем все більше хотіла оформити на сина квартиру. Та одна ситуація все змінила.
Я святкувала своє День народження. 65 років і хотіла, щоб було гарно, зарезервувала столик в ресторані, покликала всіх близьких людей і, звісно, сина з невісткою. Хотіла, щоб ми всі атмосферно провели це свято.
Я не можу назвати мої стосунки з невісткою якими поганими. Ми нормально спілкувалися. Інколи в неї бували емоційні сплески та можна було наслухатися різного. Але ж вона молода. Хто таким не був. Я не сприймала це за образу і жила далі. Та вона мене здивувала. У ресторані після її слів я одразу змінила своє ставлення до неї.
У них вже була дитина. Ресторан був популярним і мав багато відвідувачів. Невістка попередила, що вони не будуть дуже довго. Я і не заперечувала, бо це таки дитина.
І от настав момент, коли вони вже збиралися додому. Коли невістка збиралася, то помітила, що ніде немає її телефона. Перевірила пальто, коляску і сумочку. Його ніде не було. Побачивши це, я взяла свій і вирішила подзвонити їй. Гості помітили цю метушню і тихо спостерігали за нами. Дзвінок пролунав з підвіконня, то був лай собак.
Невістка зніяковіла і побігла по телефон. Вимкнувши мелодію, вона вже не дивилася у мої очі. А тим часом моя подруга взяла мікрофона до рук і промовила тост.
Решту вечора я помічала, як гості шепочуться про те, що сталося. Я назавжди запам’ятаю це, шкода, що це почули інші. Мені було так соромно.
Наступного дня я очікувала на пояснення і вибачення з боку невістки. Та у відповідь син промовив, що все нормально, це всього лих рингтон, нічого страшного не сталося.
Тепер мені не хотілося дарувати йому квартиру і спілкуватися з нею. Не розумію, чим заслужила таке ставлення, але це вже їхнє діло. Сподіваюся вони одумаються, що наробили та підуть на примирення.
Чи вибачиться її невістка? Та чи зможуть вони відновити спілкування з сином?
