Вадим сказав більше мою маму в гості не запрошувати, бо на поріг її не впустить.
Я вже другий рік сиджу у декреті, виховую двійню. Я дуже люблю своїх дітей. Але я нічого не встигаю. У хаті постійний безлад. Ще б! З двома дворічними дітьми. Я дуже втомлююсь. От одного разу і попросила маму приїхати на декілька днів, допомогти мені. Вона радо погодилась.
Моя мама живе у селі, постійно порпається коло городу і свиней. Справ має вдосталь, та залишила господарство на батька, каже, впорається. Сама навезла мені і гостинців з села: картоплі, закруток домашніх, сала.
Перший день у нас все було чудово. Я нарешті мала змогу прийняти нормально ванну, не спішити до дітей. І поснідала. І чай випила гарячий, а не холодний, як завжди. Мама за цей час гралась з онуками. Я вирішила прибрати у квартирі. Таки до народження дітей у мене було чистіше. Все-таки я могла більше часу на це приділити.
Мама сказала не хвилюватись за прибирання. Вона сама усе зробить, а мене відправила гуляти у парк з малими, з подружками зустрітись, поспілкуватись.
Я не дуже люблю, коли хтось складає за мною, та на мамину пропозицію згодилась.
Ми з дівчатками вдосталь награлись, обійшли всі майданчики і дитячі атракціони. На вулиці провели близько трьох годин. Благо, було тепло, можна гуляти.
Додому повернулись голодні, а на столі нас чекав обід. Квартира пахла чистотою. Я вже й забула, що таке безтурботність. Коли прибігаєш з двору, а вдома тобі нічого не потрібно робити. Ох, ці чудові часи дитинства. Шкода, їх уже не повернути назад.
Я зайшла у вітальню і трохи остовпіла. Наші темні дубові італійські меблі покрились білими плямами. Мама сказала, що протерла їх водою з оцтом, бо не хотіла використовувати хімію. Вибачалась, що так вийшло.
Та я знала наперед, Вадим буде незадоволений. Коли він прийшов з роботи, почав дорікати матері за її халатність. Я не захищала її. Вважала, що чоловік правий.
Проте Вадима просила так не ображати маму і трохи змовчати. Все-таки вона не навмисно це зробила.
Та чоловік завівся не на жарт, висказав їй усе, що думав. Вигнав і сказав, що така допомога нам не потрібна, надто дорого обходиться.
Я вважала, що це занадто. Та перечити чоловіку не стала. Лиш вибачилась перед мамою за його поведінку і помогла їй зібрати речі.
Після того, як мама поїхала, я вирішила поговорити з Вадимом
– Коханий, ти був неправий. Мама не хотіла знищити нам меблі, вона не спеціально.
– Більше, щоб у моєму домі жодних помічниць! – суворо наказав він.
Я дзвонила до матері, та вона не брала слухавку.
Уже минув місяць, ми з мамою почали спілкуватись. Але по голосу чую, досі на мене ображена.
Та я не знаю, що робити. Я опинилась між двох вогнів. І на чию встати сторону не знаю..
Як порадите вчинити дівчині?
