Таня відколи вийшла заміж, відтоді усі свої вихідні проводить на дачі своєї свекрухи Світлани Іванівни. Лиш зимою спокій від неї має.
Дачею цю ділянку в принципі навіть язик не повернеться назвати. Там, окрім землі не було нічого. Не те щоб сараю якогось, навіть лавки, щоб присісти перепочити.
Всіх 10 соток Світлана Іванівна засаджувала овочами. Не дай Боже, щось не потрібне, на кшталт квітів посадити, вона такий скандал влаштує, що мало не покажеться.
Урожаю, з посадженого свекрухою завжди було аж з надлишком. Вона з великими очима бігала по сусідах, питала чи кому чого не треба, бо їй забагато і пропаде.
Світлана Іванівна, окрім сина Івана, мала ще й дочок Ганну і Надю. Вона від дітей вимагала, щоб вони допомагали їй на городі. Звісно, і Таня потрапила під цю акцію.
Надя, хоч і мала свою ділянку, овочів в матері не брала, та працювала зі всіма нарівні. Ганна жила в іншому місті, та приїжджала щовихідних. Загалом, працювали усі без винятку.
Поважних причин не прийти на город до жінки не було. Навіть вагітність не була перепоною. Свекруха такі скандали влаштовувала, що розумів: краще одразу було приїхати.
Діти просили маму частину ділянки зробити зоною відпочинку. Вони б самі зайнялись її облаштуванням. Та Світлана Іванівна таку пропозицію сприймала як ухилення від обов’язків.
Таня не була лінивою, але й гарувати, як віл вона теж не збирались. І в силу свого характеру висказалась свекрусі:
– Знаєте, я на ваш город їздити більше не буду. До тих пір, доки тут мінімальних умов для праці не буде: туалету та альтанки, щоб від сонця ховатись!
– Ти, невісточко, командувати будеш на своїй дачі, зрозуміло? А на моїй буде так, як я скажу. А ти ледащо! Тільки б жерла та спала!
– Та ви все усім набридли зі своїми городами. Думаєте, діти ваші дуже горять бажанням проводити тут весь вільний час? – відповіла Таня до свекрухи.
– Ти як хочеш допомагати – допомагай. А я тут батрачити не збираюсь! І так потім половину сусідам роздасть. А я не “нажираю”, стільки скільки напрацююсь! В магазині собі куплю! – заявила чоловікові.
Таня свекруху послала так далеко, як навіть потяги не ходять. Остогидло їй усе до чортиків.
Іван мовчки пішов за дружиною. Він не хотів, щоб дружина розлучилась з ним через маму. Та з Танею він був згодний, просто не міг мамі в лице так сказати, як вона.
На зло свекрусі, Таня почала шукати дачну ділянку. І вже через декілька місяців придбала 6 соток землі з невеличким будиночком, альтанкою і туалетом. Вона з чоловіком взялась облаштовувати своє обійстя. Насадили клумб, посіяли зелену травичку. Поставили теплицю. Таня вважала, цього більш ніж достатньо. Територія виглядала дуже красиво.
Світлана Іванівна дізнавшись про це, стала проситись в гості. Діти звичайно не заперечували.
Як тільки жінка побачила ділянку, стала охати і ахати.
– Скільки ж землі пропадає даремно. От тепличка це добре. А все решта – несанкціоноване використання ресурсів. Ви квіти за паркан висадіть, а траву перекопайте. Город буде.
– Ви у себе на дачі командуйте! А тут буде так, як я захочу. – відповіла Таня словами свекрухи.
– Ну ти і хамка! Я ж для вас як краще хочу. Ви ж молоді, нічого не розумієте ще.
– Не переживайте, і без вас впораємось.
Світлана Іванівна поїхала з їхньої дачі задумлива:
” Та ну, цю Таню! З нею сперечатись, собі дорожче. Сина от тільки шкода, не пощастило йому з дружиною. А от на дачі своїй..Може дійсно менше треба садити. Сили у мене вже й не ті, що раніше..”
А Таня з Іваном лежали на гамаку і планували, як можна ще зробити їхню дачу кращою. Доріжки поставити, можливо озерце викопати.. Адже дача – це не лише картопля і буряки, а й віддушина.
Кого ви підтримуєте у цій ситуації?
