Сергій для фону ввімкнув телевізор поки чекав на дружину. Та почуте з новин його сильно налякало. “Рейс В345 Київ-Мілан сьогодні о 19:36…”. Його серце стиснулося в грудях і він не міг відірватися від екрана.
Два дні тому вони посварилися через Оліне відрядження. Їхній п’ятирічний син був у сусідній кімнаті й чув все.
– Ти мусиш летіти? Невже більше нікому? Я тут не встигну все сам. – Бурчав Сергій. – Як і малого в садок зібрати й на роботу встигати.
– Ну я ж якось встигаю. За два дні тобі нічого не станеться – Відрізала Оля. – Нам гроші потрібні, щоб купити йому новий одяг.
– І нову машинку? – Зайшов до кімнати Ілля.
– Звісно, зеленого кольору, як ти любиш? – Хлопчик усміхнувся у відповідь, а Оля погладила його по голові.
– А ти подумала, як буде, коли він піде до школи? Хто буде робити з ним уроки й водити на гуртки? Може звільнишся поки не запізно?
– А ти, здається, заробляєш так, щоб я могла звільнитися? Ця надбавка нам зараз дуже потрібна. – Не витримала Оля, взяла валізу і гримнула дверима.
Сергій не став її проводжати. Наступного вечора вони зв’язалися по відеодзвінку, але напруження трохи спало. Тоді чоловік почав складати план примирення. Поїхав і закупив продуктів, щоб приготувати для них вечерю, свічки й вино.
Минула ніч, робочий день добігав до кінця, Сергій забрав сина з дитсадка, нагодував його і вклав спати. Поставив у вазу букет троянд. Навіть трохи прибрав на кухні. І приступив готувати. Для фону ввімкнув телевізор і почув про рейс дружини, глянув на екран, а там у субтитрах імена пасажирів. Тоді вимкнув його і намагався збагнути, що відбувається. Ні, вона не могла померти.
Минулого року була схожа ситуація. Літак прилетів, Сергій стояв з квітами й чекав на Олю, Всі пасажири вийшли, а її не було. Через кілька годин вона прилетіла іншим рейсом, а на свій не встигла через затори. Тоді він добряче понервував.
– Ти спізнилася і на цей рейс, все так і є, правда? – Нервував чоловік і не вірив почутому.
Тоді він взяв обережно телефон і набрав її. У відповідь почув голос оператора, що абонент поза зоною.
– Так, ну буває…Просто телефон розрядився, просто розрядився… – заспокоював себе він.
Чоловік знову увімкнув телевізор, там показували фільм, де закохані сидять обійнявшись на пляжі.
– Ти повертайся, ми з тобою поїдемо на море, обіцяю тобі! Ти ж приїдеш, Олю! — він дивився в телефон на номер дружини, – Я буду купатися з сином, а ти засмагатимеш. Піду на ще одну роботу, або на дві, щоб купити тобі шубу, яку ти давно хотіла. Тільки приїдь, Оль!
– Мами ще нема? – спитав сонний Ілля, стоячи у дверях.
– Вона скоро приїде, не хвилюйся. Давай я почитаю тобі казку, ходімо.
Вони зайшли до кімнати, син ліг в ліжко і скоро заснув. Сергій ще побув поруч якийсь час і повільно підвівся. Вдруге увімкнув телевізор, знову показували ті самі новини. Сергій очима шукав імена пасажирів на екрані як раптом промайнуло “Драч Ольга Іванівна”. У цю мить він відчув наче хтось встромив йому ножа у серце. Всередині все запекло і горло стиснулося так, що важко було видихнути. Він ковтав гіркі сльози й не тямився він горя.
Закривши рот рукою, щоб не розбудити сина Сергій тихо одягнувся і пішов до сусідки. Жінка з сонними очима відчинила двері й не одразу зрозуміла, що з ним.
– Ти чого так рано? Сталося щось?
– Пані Люба, можна вас попросити посидіти з Іллею, поки я не повернусь. Я поспішаю в аеропорт…
Жінка через мить зрозуміла про що йшла мова і замовкла від шоку.
– У тому літаку була Оля?
– То посидите?
– Так, так. Нагодую, одягну, не хвилюйся за це. Не хвилюйся, іди. – тремтячим голосом відповіла сусідка.
Сергій подякував і повільно спускався сходами вниз.
Які слова підтримки ви б сказали Сергію?
