Ніхто не зміг розлучити вовченя і його маленьку господиню: як щеня вовчиці знову повернувся в будинок, не дивлячись на всі труднощі?

Бабуся вирішила зробити внучці подарунок. Жінка принесла маленьке цуценя, якому дівчинка дуже зраділа. Батьки не мали нічого проти домашнього улюбленця, але дуже здивувалися, коли воно почало підростати й нагадувати вовченя.

Зовнішньо тварина була більше схожа на собаку, але все ж мала риси хижака. Тоді бабуся й розповіла, що пес має вовчі гени, але він цілком безпечний. 

Однак у батьків цей факт викликав хвилювання. Тато дівчинки дбав про безпеку доньки, тому вирішив, що від тварини потрібно позбутися. Потайки він виніс собаку в інший кінець села. Коли дочка повернулася зі школи, то її улюбленця вже не було. Батьки лише розводили руками, мовляв, вони не помітили, куди він дівся. Мабуть, втік. 

Звичайно, що дівчинка засмутилася. Але вона не повірила у слова мами з татом. Адже цуценя проводило з нею дуже багато часу і не могло за власним бажанням піти геть. Тож дівчинка вирішила знайти свого друга. Декілька днів вона брехала батькам, що йде до подруги, а сама ходила селом і шукала собаку. 

Онучка навіть до бабусі заходила, щоб перевірити чи вовченя не повернулося до неї. Та все було марно. Старенька бачила, що дитина сумує, тому вирішила їй допомогти. Наступного дня вони разом пішли до околиці лісу.

Вони годину блукали і зрештою натрапили на яр, в якому лежало цуценя. Воно тремтіло від страху й голоду. Коли дівчинка покликала свого улюбленця, той невпевнено підвівся і підійшов до неї. Вона обійняла свого друга, а її серце окуталося теплом.

Вовченя впізнало свою господиню і почало її весело облизувати. Бабуся щиро раділа за онучку. Вони втрьох відправилися додому, а старенька не могла дочекатися, коли зможе поговорити зі своїми дітьми.

Ще з порогу вона почала дорікати:

– Хіба нормальні люди так поводяться? Я вам дала цуценя, щоб ви його в ліс вивезли? Цей будинок досі по праву належить мені, тому ще одна схожа витівка і в лісі будете ночувати ви, а не собака! – пригрозила жінка.

Звичайно, що батькам дівчинки нічого не залишалося, окрім як прийняти нового члена сім’ї назад. 

Пам’ятайте, що ми відповідаємо за тих, кого приручили!

А що ви думаєте про вчинок батьків?

Vasylyna