Мама мене народила тоді, коли моїй старшій сестрі виповнилося 20, а братові 19 років. На той час вона давно вже розлучилася з їхнім батьком і познайомилася з іншим чоловіком, для якого й народила доньку.
Попри велику різницю у віці, ми з Назаром та Наталею завжди дружили і підтримували одне одного, коли це було потрібно. Сестра народила обох доньок невдовзі після того, як на світ з’явилася я, тож мої племінниці стали для мене найкращими подругами.
Коли мені виповнилося 20 років, мій тато помер. Важко стало мамі жити самій, та й вік уже не дозволяє їй самостійно про себе піклуватися, тож я ні хвилини не сумнівалася в тому, що заберу її до себе.
В маминому домі почала жити Іринка – старша донька Наталі.
Піклуватися про маму мені допомагає сестра і ще одна моя племінничка, яка поки незаміжня. Вони часто навідуються до мене й до мами в гості, тому самотньою старенька себе точно не відчуває.
Назарко живе закордоном. Ще років 20 тому знайшов собі престижну роботу і разом з сім’єю переїхав до Австрії. Там у нього й з’явився синочок Остап. Ми його й не бачили ще навіть вживу, бо хлопчина вирішив тепер переїхати до Америки і там шукати свого щастя.
Але брат не залишив нас напризволяще: щомісяця висилає купу подарунків, фотографій і немалі суми грошей.
Нещодавно трапилася подія, яка змусила його бодай ненадовго повернутися до рідного краю.
Місяць тому прийшла сумна звістка про те, що тато Назара та Наталі помер. Він довгий час жив в іншому місті, тож сестра не часто з ним спілкувалася, як і брат, але, як не крути, це їхній рідний батько.
Назарко прилетів в Україну першим же рейсом. Я намагалася підтримати рідних, бо прекрасно розуміла, як це – втратити таку близьку людину, але в їхні справи не втручалася. На них чекав складний процес поділу майна, продажу нерухомості, яка дісталася їм від батька в спадок. Я не сміла нічого й питати, бо знала, що мене це не стосується.
Єдине, що мене тішило – це те, що Наталка мала змогу на свою частку купити машину, про яку давно вже мріяла. Вона точно на це заслужила.
Перед від’їздом брата ми зібралися в моїй квартирі за спільним столом. Мама не могла стримати сліз, бо нарешті поруч з нею сиділи всі її кохані діти. Ми й самі були надзвичайно щасливі, що мали нагоду, врешті-решт, побачити Назара на власні очі, а не тільки через екран ноутбука.
Раптом він підвівся, витяг з кишені маленький пакетик і сказав:
– Соломійко, ми з Наталкою тебе дуже любимо і поважаємо. Ти наша найдорожча молодша сестричка, якій ми дуже вдячні. Ти піклуєшся про маму, дбаєш про наших дітей і жертвуєш собою заради комфорту інших. Ми хочемо тобі віддячити за твою доброту і подарувати гроші на відпочинок, який ти заслужила.
Я не знала, що й казати. Справді, нам з чоловіком так і не вдалося поїхати у медовий місяць, бо мама тоді захворіла, а Наталка поїхала у відрядження, тож не мала змоги допомогти.
– Дякую щиро, мені так приємно, що ви проявили таку щедрість і поділилися зі мною коштами, які належали тільки вам. Спасибі, – говорила я, міцно обіймаючи сестру і брата.
Попри те, що нас виховували різні чоловіки, ми виросли гарними і добрими людьми, які цінують і люблять тих, кого їм в житті довірив Бог.
Я вдячна Всевишньому за те, що народилася саме в такій сім’ї, бо про іншу годі й мріяти.
Одразу після застілля побігла бронювати авіаквитки на подорож своєї мрії. За тиждень ми з чоловіком ніжитимемось під сонечком у Греції. Наталка обіцяла, що на 2 тижні переїде до нас, аби піклуватися про маму.
Впевнена, що милуючись прекрасним заходом сонця на березі моря, буду згадувати найкращих у світі брата і сестру, які зробили все для того, аби моя мрія стала реальністю.
Чи маєте ви брата/сестру?
Які у вас стосунки?
