“Привіт! Коханий, я так скучила! В мене гарна новина! Я приїду до тебе на цілих три дні! Як там твоя мама?”, – Рита надіслала повідомлення до Ігоря.
Він з хвилини на хвилину мав з’явитися в мережі. Рита заклякла перед комп’ютером в очікуванні відповіді. Вони ніколи не розмовляють телефоном. Та і повідомлення останнім часом стали розкішшю для неї.
А все тому, що в коханого важкохвора мати. Зараз у неї загострення, тож не варто турбувати її зайвими звуками. Взагалі вони знайомі практично рік. Познайомились у соцмережі. І бачились всього тричі. Взимку, навесні, влітку, а тепер мала бути осіння заповітна зустріч.
А ось і відповідь прийшла: “Привіт, сонце! Я шалено радий буду знову тебе побачити. Як же я сумував всі ті дні. Ти не йшла з моїх думок ні на мить! Боюся, що ми не зможемо так довго побути разом. Здається, що мамі стало геть погано, але я щось придумаю! Цілую!”
Риті було шкода чоловіка. На його фотографіях не було ні друзів, ні якихось колишніх дівчат. Геть самотній. Та вона у свої тридцять закохалася в нього наче вперше.
Поїздка Рити вже зводилась до звички. Квитки на потяг, той самий номер у звичайному готелі, день з коханим і знову в потяг.
Ігор жив з мамою. І напевно сильно соромився її хвороби, що ніколи не запросив дівчину додому. Пояснював, що мусить постійно доглядати за нею. Що грошей не вистачає, працювати не може. Живуть за її пенсію та пільги. Тож за все Рита платила сама, але ставилась до цього з розумінням.
– Може тобі дати гроші на доглядальницю, щоб ми більше часу провели разом? – люб’язно пропонувала дівчина.
– Ні, люба, це лиш тимчасові незручності. Ти мене пробач, будь ласка! Я б тобі всі квіти світу постелив до ніг!
І Рита вірила кожному його слову. Кожна їхня зустріч була справжнім святом. Закохані не могли відірватися один від одного. Яскраві спогади ще довго гріли обох у розлуці.
І ось вона знову приїде до нього на цілих три дні. Вони проведуть цей час у вже звичному номері готелю, і їм більше нічого не буде потрібно для щастя.
Вечорами Ігор завжди повертався додому.
– Може хоча б сьогодні залишишся? А рано раненько підеш до мами? – благально дивилась на нього Рита.
– Я теж дуже хочу! Але не можу, сонце! Вибач мені!
Настав момент прощатися. До потягу залишалось кілька годин, а на вулиці якраз світило сонечко, бабине літо, так і хочеться посидіти на терасі у кафе, а не чекати в номері.
– Любий, ти б не хотів скласти мені компанію перед від’їздом. Я в кафе, поруч з готелем!
– Сонце, я не можу дозволити собі посидіти у кафе.
– Будь ласка, заради мене! Я сама все оплачу, просто хочу побути з тобою ще трохи!
Ігор приїхав. Замовив склянку води. І вони ще якийсь час голубились в обіймах під променями сонця. А в якийсь момент Ігор різко підірвався, заметушився ніби ховався від когось.
Рита помітила, що його погляд спрямований на молоду брюнетку, що йшла вулицею і дивилась по сторонах.
– О ні, це соцпрацівниця, що займається моєю мамою. Якщо вона зараз мене побачить у кафе з тобою, то скасує пільги, які ми отримуємо! Що робити!? – панікував чоловік.
– О, Ігорю! А шукаю тебе повсюди! Ти куди зникаєш і навіщо телефон вимикаєш? – сказала до чоловіка незнайомка. – Олена вже всі лікті пообкушувала, переживає за тебе, а ти гуляєш тут!
– А це не ваша справа де він і з ким! Він доросла і самостійна людина, сам вирішує, що йому робити! Чому вас, як соцпрацівника його мами це так сильно хвилює? Це не входить до ваших обов’язків! – заступилась за нього Рита.
– Соцпрацівник? Йой, щось ви плутаєте! Я його сестра! І мами вже третій рік немає, царство їй небесне! І не факт, що це через його провину!
– Що ти таке кажеш, безсовісна! На себе подивись. – вибухнув Ігор.
– А тобі ніхто слова не давав! Нову коханку собі знайшов? Забув, що дітей до школи вести треба? Сидиш собі тут в компанії цієї красуні. Ох, моя вам порада! – дівчина поглянула на Риту, – Біжіть від нього поки не пізно. Він гуляє все своє життя! Як його жінка терпить, я не можу собі уявити! Давно вигнала б його! Альфонс нещасний!
– Я не альфонс!
– Ну так, добре, що ти грошей з мене не брав! – іронічно промовила Рита і відвернула погляд від “коханого”.
– Я маю бігти на роботу! – промовила його сестра. – А ти – горе, йди додому! – зверталась вона до чоловіка і помахала рукою до Рити.
Чоловік опустив голову і мовчав.
– Ти коли збирався мені це розказати? Мама у тебе хвора? Який же ти гнилий! – стримуючи сльози, вимовила Рита.
– Я планував зізнатися. Я присягаюся тобі! Пробач, я вчинив, як повний кретин! Зрозумій, що з дружиною у нас немає кохання. Моє серце належить тобі! І тільки тобі!
– Все з тобою ясно! – Рита махнула офіціанту, щоб приніс рахунок. – Ненавиджу тебе! – і кинувши кілька купюр на стіл гордо взяла сумку і пішла.
На вокзалі в жінки почалась істерика. Вона ледве добігла до вбиральні, щоб не розлякати перехожих своїм плачем. Змивши макіяж, Рита ще почекала якийсь час, випила заспокійливе і сіла востаннє у потяг, що прямував до міста Ігоря.
Наступний місяць для дівчини був наче у тумані. Спершу Ігор виписував їй любовні поеми, благав пробачити його і дівчина мало не спокусилася відповісти йому, але стрималася. Так гірко їй ще ніколи не було. Вона ще ніколи так щиро не закохувалась. Вони ж почали будувати плани на майбутнє!
Та минуло кілька місяців і дівчині стало легше. Вона вирішила знайти чоловіка з її міста. Познайомилась з Романом. Через рік вони відгуляли весілля.
Якось випадково Рита побачила Ігоря поблизу вокзалу, але вдала, що не знає його. На її обличчі з’явилась посмішка, вона згадала ті часи з іронією: “Оце втрапила так втрапила. Де була моя голова? Добре, що зараз у мене люблячий чоловік та красуня донечка”.
Любов сліпа? Невже дівчина жодної миті не підозрювала свого обранця?
