Ніколи не думала, що моє щасливе сімейне життя так швидко перетвориться на побутове жахіття.
Ані мій чоловік, ані мої діти не можуть й пальцем ворухнути, аби подбати про затишок і чистоту у нашому домі.
Після важкого робочого дня мені доводиться повертатися додому і намагатися впоратися з усім тим хаосом, який організували мої діти. Вони навіть посуд за собою не миють. Просто залишають його в умивальнику, розраховуючи на те, що мама все зробить сама.
Мій улюблений білий килимок перетворився на підлогу якоїсь кондитерської – увесь вкритий крихтами печива, хліба і всього, що легко кришиться.
Я сподівалася, що чоловік мене підтримає, зробить синам зауваження, бо ж чоловіча думка для них, мабуть, таки більше важить, тим паче, в підлітковому віці. Але Андрієві схоже зовсім байдуже до моєї втоми. Він й сам навіть не збирається мені допомагати.
Звісно, він не втомлюється повторювати, що догляд за домом – це суто жіноча робота. Його завдання – заробляти гроші і забезпечувати сім’ю, чим він і займається.
Не можу не погодитися, тільки він не врахував одного – я теж працюю і свої гроші витрачаю на їжу та інші сімейні потреби.
Я вже давно забула про те, як проводити вечір в компанії своїх подруг, за чашкою смачного чаю в м’якому кріслі перед телевізором. Мій ранок починається зі сніданку, який я готую для всієї сім’ї, а вечір завершується горою посуду, який я заледве домиваю перед тим, як падаю без сил у ліжко.
Скільки б разів я не просила в рідних про допомогу – стільки разів чую сотні відмовок.
Останньою краплею стало те, що чоловік тиждень тому прийшов пізно з роботи і зрозумів, що вечерю йому доведеться самому розігрівати.
Мабуть, Андрій вирішив, що це зовсім не царська справа – самому накривати собі на стіл, тож він довго не думав – вирішив мене розбудити.
– Оксанко, прокидайся. Чого ж ти мене не дочекалася? Я ж голодний. Йди швиденько мені розігрій вечерю, а тоді собі спатимеш.
Я не могла підібрати пристойних слів, аби щось йому відповісти, тож я просто встала з ліжка, зібралася і пішла з дому.
Треба було бачити його здивоване обличчя, коли я взувала свої чоботи і закривала за собою двері. Надворі викликала таксі і поїхала до батьків.
Вони не були в захваті від мого пізнього візиту, бо не хотіли втручатися в мої сімейні справи, але не прихистити мене на ніч просто не могли.
Андрій телефонував мені разів 100, але я не хотіла з ним розмовляти. Моя мама пошкодувала зятя і зателефонувала йому сама, щоб запевнити його, що зі мною все гаразд, і я у них.
Повернулася додому лише ввечері наступного дня.
На мене чекав справжній сюрприз – на кухні ідеальна чистота, в кімнатах синів жодного натяку на брудний посуд, а білий килимок, принаймні на деякий час, позбувся крихт.
Я була шокована, але намагалася не виказувати свого здивування рідним. Врешті-решт, так все й має бути! Всі вже дорослі люди і можуть подбати про себе без моєї допомоги.
Я заварила для себе чай, сіла з ногами в м’яке крісло і відкрила на першій сторінці книжку, яку мріяла прочитати ще рік тому.
Діти побажали мені спокійної ночі і чемно повернулися до своїх кімнат, а чоловік, зголоднівши, пішов до кухні організовувати для себе перекус. Нарешті сам!
Тепер я розумію, що сама була винна в тому, що дозволила своїм рідним так себе поводити.
Більше так ніколи не буде! Усім треба прийняти те, що я жінка – а не домогосподарка.
Чи допомагають вам рідні у побуті?
