– Ну й сморід, – Наталя Максимівна навіть не привіталась. – Дитина хворіє, а у вас тут як на вокзалі після ночі. Оксана стояла в коридорі босоніж, з пом’ятою футболкою, з температурним листком у руці.

– Ну й сморід, – Наталя Максимівна навіть не привіталась. – Дитина хворіє, а у вас тут як на вокзалі після ночі.

Оксана стояла в коридорі босоніж, з пом'ятою футболкою, з температурним листком у руці.

– Андрійко щойно заснув. Тихіше, будь ласка.

– Тихіше? – свекруха переступила через машинку й пакети з ліками. – Тобі не тихіше треба, а соромніше.

Роман вийшов із кімнати, небритий, з червоними очима.

– Мамо, давай не сьогодні.

– А коли? Коли в дитини знову "швидка" буде? – вона підняла з підлоги брудний рушник двома пальцями. – Це біля дитячого ліжка лежало.

– Він блював уночі, – тихо сказала Оксана. – Я не встигла.

– Усі встигають. Просто хтось хоче бути господинею, а хтось – жертвою.

Оксана стиснула губи.

– Я не жертва.

– Та невже? Ти тільки нею й працюєш. "Я не спала", "я втомилась", "у мене дитина". У всіх діти. Але не у всіх свинарник.

Роман різко забрав у матері рушник.

– Все. Досить.

– Ні, не досить, – Наталя Максимівна випросталась. – Поки мій онук дихає цим бардаком, не досить.

– Наш син, – відрізала Оксана. – Не ваш проєкт.

Свекруха гірко всміхнулась.

– Зручно. Коли треба посидіти – "мамо, допоможіть". Коли кажу неприємне – "не лізьте".

– Ми вас не просили сьогодні приходити, – сказав Роман.

– Звісно. Бо ви любите допомогу без свідків. Щоб потім розказувати, яка я прискіплива.

Оксана зробила крок уперед.

– А ви любите допомагати так, щоб усі були вам винні.

На кухні дзенькнула ложка – дід, який досі мовчки сидів за столом, кашлянув:

– Може, годі при дитині?

– Ні, тату, якраз при дитині, – Роман уже не стримувався. – Бо мама трьох років не може зайти в наш дім і не провести інспекцію.

– Інспекцію? – Наталя Максимівна підвищила голос. – Та я після вас мовчки підлогу мила, коли ти сам ще сопливим був. Я з роботи приходила і все встигала. Без памперсів, без доставок, без ваших роботів-пилососів. А вона…

Вона показово ковзнула поглядом по Оксані.

-…втомлюється.

Оксана засміялась коротко, сухо.

– Так, уявіть собі. Втомлююсь. Бо я не з тих жінок, які миють підлогу, поки в них температура у дитини.

– От і різниця між нами, – швидко кинула свекруха. – Я була матір'ю. А ти хочеш, щоб тебе за це ще й пожаліли.

У кімнаті заплакав Андрійко.

Усі на секунду замовкли.

Оксана розвернулась до дитячої, але Наталя Максимівна випередила її й уже взяла онука на руки.

– Іди, я сама. Хоч тут зроблю нормально.

– Поставте його, – тихо сказала Оксана.

– Не драматизуй. Бабуся потримає дитину, поки мати приведе хату до людського вигляду.

– Поставте. Його.

– Оксано, – пробурмотів дід.

– Ні, – тепер уже голосно сказала вона. – Ви не заходите сюди, обзиваєте мене бруднулею, а потім ще й показуєте, як бути матір'ю з моєю дитиною на руках?

– З твоєю? – Наталя Максимівна пригорнула хлопчика міцніше. – Ти народила – це не подвиг. Подвиг – не виростити дитину в хаосі.

Роман різко підступив до матері.

– Віддай сина.

– Щоб що? Щоб він далі лежав серед коробок від ліків і ваших недопитих чашок?

– Це взагалі нормальна розмова? – Оксана вже тремтіла. – У дитини ніч була з судомами!

– Тим більше! – свекруха майже зірвалась на крик. – Тим більше в домі має бути порядок, а не оце все! Хвороба – не індульгенція на свинство!

В дверях кухні з'явилась сусідка тітка Віра – вона принесла термос і, почувши крик, застигла.

– Ой… я потім зайду.

– Ні, заходьте, – різко кинула Оксана. – Нехай хоч хтось послухає, як мене тут вчать жити.

– Та що тут слухати? – Наталя Максимівна повернулась уже до всіх. – Молоді зараз хочуть тільки одного: щоб їх не чіпали. Можна бути поганою дружиною, поганою господинею, абиякою матір'ю – і все прикрити словом "вигоріла".

– А ви хочете, щоб вам за кожну помиту підлогу пам'ятник поставили, – відрубав Роман. – Все життя носитесь зі своїм "я все тягнула". То, може, ви не заради сім'ї тягнули, а щоб потім усіх нею бити?

Запала тиша.

Навіть Андрійко замовк, схлипуючи в бабусі на плечі.

Наталя Максимівна повільно подивилась на сина.

– От значить як. Коли ти був малий, моя чистота тебе влаштовувала. А тепер тобі зручно жити в бруді й робити з мене монстра.

– Мені не зручно, – сказав Роман. – Мені огидно, що ти бачиш не хвору дитину, а немиту підлогу.

– Бо підлога – це те, що видно, – відрізала вона. – А за безладом завжди ховають щось гірше.

– Що саме? – спитала Оксана.

Свекруха подивилась їй прямо в очі.

– Байдужість.

Тітка Віра ніяково переступила з ноги на ногу.

– Наталю, ну це вже…

– А що "це вже"? – свекруха не відводила погляду від Оксани. – Якщо жінка не може навести лад у домі, то вона давно здалась. Просто зараз модно називати це "живу як можу".

Оксана підійшла впритул.

– Віддайте дитину.

– Ти зараз не в тому стані.

– Я в тому стані, щоб не терпіти вас у своєму домі.

– У своєму? – Наталя Максимівна фиркнула. – Квартира від бабусі, половину всього купував мій син, а командуєш тут ти так, ніби всіх утримуєш.

Роман зблід.

– Мамо, ти серйозно зараз рахуватимеш, хто що купив?

– А чого ні? Правду всі люблять, поки вона не про них.

Оксана простягнула руки до сина.

– Востаннє кажу: віддайте Андрійка.

Наталя Максимівна дивилась ще секунду, потім повільно передала дитину. І тихо, але так, щоб чули всі, сказала:

– Дитині не так шкодить пил, як мати, яка весь час шукає собі виправдання.

Роман відкрив двері.

– Вийди.

– Це мати так із матір'ю говорить? – обурився дід.

– Це син говорить з людиною, яка перейшла межу.

– Межу? – Наталя Максимівна взяла сумку. – Межа – це коли бабусю кличуть лише носити пакети і мовчати.

Вона вийшла в під'їзд, але на порозі обернулась. Тітка Віра все ще стояла з термосом, не знаючи, куди дивитись.

– Віро, ти ж бачила. У дитини температура, а вони навіть чашки з ночі не прибрали.

Оксана повільно зачинила дитячу, повернулась у коридор, підійшла до вхідних дверей, розчинила їх навстіж і сказала в порожній під'їзд:

– Наступного разу, перед тим як іти до нас з моралями, помийте рот. Або руки. Бо лізете всюди.

І вже за хвилину телефон Романа завібрував.

На екрані висвітився родинний чат.

Наталя Максимівна скинула туди фото їхньої кухні з підписом:

"Ось у таких умовах живе моя хвора дитина і мій онук. Мовчати більше не буду."

Valera

Популярне