Таня розлучена була вже більше, ніж 10 років. Її “благовірний” чоловік Ростик зрадив їй. Хоч це і було всього лише раз, та жінка ясно дала зрозуміти, що цього достатньо, щоб його речі опинились за порогом квартири.
Ростик намагався довести Тані, що це була випадковість, більше не повториться тощо. Але Таня була невблаганна. Розлучення відбулося. Квартира залишилась Тані з двома дітьми.
– Ну що ти одна та й одна, Тань? Тобі мужик потрібен! Бо пропадеш! Самотність, то знаєш, яке погане відчуття? – говорила до Тані сестра.
– Не знаю.. Мені і так нормально.
– То поки що. Чим старша будеш, тим важче для тебе. Діти всі порозбігаються і не буде кому склянку води подати навіть! Тань, давай я тебе з Володимиром познайомлю? Ну ж хороший мужик…
І правда, старший син переїхав жити у столицю, далеко був від матері, а донька з чоловіком живе.
Та жінку самотнє життя не бентежило. Їй було цілком нормально. Вона зробила ремонт у квартирі – професія і заробіток їй дозволяли. І зажила в своє задоволення, зрідка приймаючи у себе в гості дітей і сестру Дашу.
До того ж їй ніколи не було нудно, бо знаходила собі заняття. Багато читала, плавала, ходила на йогу, любила подорожувати, частенько ходила в ресторан з подружками. Загалом жила собі на втіху.
До тих пір, поки сестра Даша не вирішила влаштувати її долю…
– Та він ще зовсім нестарий. Лиш 61 рік стукнув. Між вами 7 років різниці. Будинок у нього величезний. І подвір’я ого-ого! А господарство яке! І корова, і кози, свині, кури і чого тільки немає! Це ж харчування здорове, тільки уяви! Молоко, яйця, м’ясо. До ста років проживеш, дурепа!
– Ну гаразд, давай, знайом! – здалась Тетяна сестрі.
Даша довго з цією справою не тягнула. Зустріч організувала у дуже короткий термін.
Кавалер виявився дуже навіть нічого. Ставний, м’язистий, одягнений добротно і якісно. Руки робочі, але чисті, нігті акуратні. Поголений ретельно, підстрижений коротко. І в собі впевнений, і за словом в кишеню не полізе, жартівник, розвеселив їх з сестрою до коліків.
Словом за першою зустріччю друга потягнулася, третя… Стала придивлятися до Володимира Тетяна. Подумувати стала, що може і права сестра, потрібна рідна душа поруч. І Володя наполегливо на союз натякає. Мовляв, дорослі ми вже, щоб женихатися, давай переїжджай до мене, та й справа з кінцем.
Поїхала Катя в село до нього погостювати, та придивитися.
А там господарство, оком не охопити. Корови мукають, свині хрюкають, теплиць не злічити. І працівники є, двоє хлопців сусідських.
І все на телефонні дзвінки відповідає, продажі ідуть повним ходом.
– Бачиш, Танюш, скільки справ у мене. Господиня потрібна, щоб допомагати. Працівники це добре. Але, як то кажуть – хочеш зробити добре, зроби сам. А ти дружина будеш, вже свого не упустиш, все проконтролюєш. Та й руки жіночі потрібні. Корову доїти, кіз, яйця збирати. А будинок без господині сирота! Я прибираю звичайно, але жіноча рука потрібна. Переїжджай давай, а? А то весна на носі, садити вже треба. Теплиці чекають…
Повернулася Таня додому і задумалася. А треба їй ось це все? У неї прекрасна квартира в місті, робота прибуткова, невелика дача є, де влітку хочу грядки саджу, а хочу на шезлонгу валяюся. І сама собі господиня. Машину вона собі ще років вісім тому купила. Куди захотіла, сіла і поїхала.
Для чого їй на городі горбатитися, свиней чистити, курей та гусей зрання самого годувати?
При цьому ще потрібно встигнути обід чоловікові приготувати, речі випрати, сніданком нагодувати, та за всім господарством придивитися. А ще будинок величезний в чистоті тримати. Зрозуміло, що дохід від цього бізнесу хороший, але вона і так непогано живе.
І ввечері жінка подзвонила сестрі.
– Ти, Дашо, не ображайся, але я від того вигідного жениха відмовлюсь, мабуть. Я подумала, складала всі “за” і “проти”. “Проти” виявилось значно більше! Володимиру не дружина потрібна, а безкоштовна сила робоча! А я краще в своїй самоті залишусь… Ми з нею добре ладнаємо.
Сестра ще довго бурчала з цього приводжу.
– Дурепа, ти Танька. Не розумієш, що втрачаєш – аж сльозу пустила від розчарування. Але пообіцяла сестрі більше наречених не шукати. Буде, як вирішила Таня.
Тетяна Володимиру написала смс-ку, щоб більше не шукав з нею зустрічей, бо їй вони не потрібні.
Чоловік писав і телефонував до жінки рівно три дні. Потім припин марні спроби. Зрозумів, що діла не буде.
А Таня вранці прокинулась. Зробила собі кави, сіла і дивиться у вікно.
“Треба собі нову сумочку купити, бо до того блакитного пальта ніяка не пасує… І до сина здалось би з’їздити в гості, давно вже не була” – думала жінка.
Вона раділа тому життю, яке зараз мала. Більшого їй не потрібно..
А ви б погодились на пропозицію Володимира? Де вам краще жити: у місті чи в селі?
